25 Nov

Ein politisches und persönliches Statement sowie Rückblick zu unserer Soli-Arbeit zum Angriffskrieg auf die Ukraine bisher

Der folgende Text ist eine stark gekürzte Version von diesem Textes
Die lange Version gibt es auch in ukrainischer, russischer und englischer Sprache.

Seit dem ersten Tag des Einmarsches russischer Truppen in die Ukraine arbeiten wir mit Freund*innen vor Ort sowie Gefährt*innen aus Belarus, Russland und Polen zusammen. Dies wurde durch Tausende von Spenden von Menschen aus der ganzen Welt ermöglicht, die verstanden haben, wie wichtig internationale Solidarität in diesem kritischen Moment ist. Und dafür möchten wir uns bei allen bedanken, die den Aufrufen gefolgt sind und Hilfe geleistet haben, nicht nur mit Geld, sondern auch mit direkten Aktionen, Logistik und Medienarbeit.

Wir kommen teilweise aus diesen Orten und teilweise sind wir einfach sehr mit der Region, den politischen Ereignissen, den Menschen und ihren Kämpfen persönlich und politisch verbunden. Wir verstehen uns als Anarchist*innen. 

In den fast neun Monaten der Organisierung hatten wir viele verschiedene Herausforderungen, die unsere Arbeit mit den Gefährt*innen in der Ukraine geprägt haben, und einige dieser Herausforderungen möchten wir mit euch als wichtige kritische Bewertung dessen, was in dieser Zeit von der internationalen anarchistischen Solidaritätsbewegung erreicht wurde, teilen. Wir wissen, dass dieser Text von einigen Gegner*innen der Unterstützung von Anarchist*innen in der Ukraine benutzt werden könnte um die Bewegung zu diskreditieren. Aber wir glauben, dass nachhaltige Solidaritätsarbeit nur durch die Bewältigung von Herausforderungen möglich ist und nicht durch das Verstecken von Fakten vor Gefährt*innen für eine bequeme Version der Geschichte. Trotz aller Kritik halten wir die Unterstützung der anarchistischen Bewegung in der Ukraine für ein entscheidendes Ziel, damit der antiautoritäre Teil der Gesellschaft zu stärken.

Einige Gefährt*innen brachten die Versuche, einen Platz in den militärischen Reihen zu bekommen, direkt zu Einheiten, die direkt mit ukrainischen faschistischen Gruppen verbunden sind. Und wir sprechen hier von Gruppen wie dem Rechten Sektor oder anderen politischen Organisationen. Für uns ist das eine äußerst problematische Situation, da einige Antifaschist*innen und Anarchist*innen jetzt auf die eine oder andere Weise zu Kräften werden, die die Entwicklung der rechtsextremen Politik in der Ukraine unterstützen. Für die Faschist*innen ist es derzeit nicht wirklich wichtig, nur faschistische Sympathisant*innen zu rekrutieren. Allerdings schaffen solche Entscheidungen eine gewisses Ungleichgewicht in der politischen Repräsentation innerhalb der Armee.

Diese Situation hat eine der ersten Warnsignale für unsere Solidarität ausgelöst. Wollen wir Einzelpersonen oder kleinere Gruppierungen unterstützen, die im Krieg innerhalb der rechten Formationen kämpfen? Und die Antwort ist klar: Nein. Für uns ist es inakzeptabel, sich den Faschist*innenen anzuschließen, selbst im Krieg gegen Putin. Viele der Gefährt*innen, die diese Entscheidung getroffen haben, hatten auch andere Möglichkeiten, sich am Kampf zu beteiligen, haben sich aber für die Rechten entschieden, da diese Gruppen das beste „soziale Paket“ anbieten und manchmal auch eine gewisse Autonomie für die Anarchist*innen oder Antifaschist*innen versprechen. Je mehr Menschen sich diesen Einheiten anschließen, desto mehr Ressourcen und Publicity erhalten sie und ziehen mehr Rekruten an, da sie über eine bessere Ausrüstung und eine bessere soziale Unterstützung verfügen als andere militärische Strukturen. Dies ist eine gefährliche Spirale, die im Moment tatsächlich das Wachstum des rechten Einflusses innerhalb der militärischen Bemühungen der ukrainischen Gesellschaft unterstützt.

Als die Diskussion sich weiterentwickelte, gingen einige der Gefährt*innen leider in den Leugnungsmodus über und versuchten, die politische Organisierung von Asow, Rechtem Sektor und anderen faschistischen militärisch-politischen Gruppen herunterzuspielen. Wenn wir die Tatsache leugnen, dass sich die ukrainischen Faschist*innen in diesem Krieg organisieren, schaffen wir eine Situation, in der das Ignorieren ihrer Macht zu sehr ernsten Konsequenzen für die ukrainischen Anarchist*innen und Antifaschist*innen führen kann, wenn das russische Regime zerstört ist.

Trotzdem ist es für uns wichtig, Strukturen zu schaffen, die diese Kritik in die Unterstützung einbeziehen. Wir wollen nicht für die gesamte anarchistische Bewegung entscheiden, welche Gruppen und Personen genau unterstützt werden sollen. Vielmehr haben wir uns, nachdem wir alle Bedenken geäußert haben, dazu entschlossen, eine Differenzierung der Spenden zu schaffen, um sicherzustellen, dass ihr selbst entscheiden könnt, wen ihr unterstützen wollt. Von nun an werden die Spenden mit dem Stichwort „Ukraine“ dazu verwendet, nur die Gefährt*innen zu unterstützen, die nicht in irgendwelchen Einheiten kämpfen, die mit ukrainischen Faschist*innen oder Neonazis verbunden sind. Wenn ihr trotz aller Widersprüche für Antifaschist*innen und Anarchsit*innen in rechten Einheiten spenden wollt, schreibt das einfach in den Spendenvermerk.


Lange Version auf Deutsch

Seit dem ersten Tag des Einmarsches russischer Truppen in die Ukraine arbeiten wir mit Freund*innen vor Ort sowie Gefährt*innen aus Belarus, Russland und Polen zusammen. Dies wurde durch Tausende von Spenden von Menschen aus der ganzen Welt ermöglicht, die verstanden haben, wie wichtig internationale Solidarität in diesem kritischen Moment ist. Und dafür möchten wir uns bei allen bedanken, die den Aufrufen gefolgt sind und Hilfe geleistet haben, nicht nur mit Geld, sondern auch mit direkten Aktionen, Logistik und Medienarbeit.

Wir kommen teilweise aus diesen Orten und teilweise sind wir einfach sehr mit der Region, den politischen Ereignissen, den Menschen und ihren Kämpfen persönlich und politisch verbunden. Wir verstehen uns als Anarchist*innen. 

In den fast neun Monaten der Organisierung hatten wir viele verschiedene Herausforderungen, die unsere Arbeit mit den Gefährt*innen in der Ukraine geprägt haben, und einige dieser Herausforderungen möchten wir mit euch als wichtige kritische Bewertung dessen, was in dieser Zeit von der internationalen anarchistischen Solidaritätsbewegung erreicht wurde, teilen. Wir wissen, dass dieser Text von einigen Gegner*innen der Unterstützung von Anarchist*innen in der Ukraine benutzt werden könnte um die Bewegung zu diskreditieren. Aber wir glauben, dass nachhaltige Solidaritätsarbeit nur durch die Bewältigung von Herausforderungen möglich ist und nicht durch das Verstecken von Fakten vor Gefährt*innen für eine bequeme Version der Geschichte. Trotz aller Kritik halten wir die Unterstützung der anarchistischen Bewegung in der Ukraine für ein entscheidendes Ziel, damit der antiautoritäre Teil der Gesellschaft zu stärken.

Unser Leben ist voller Widersprüche und wird es bleiben solange es Ausbeutung, Gewalt, Unterdrückung, Imperialismus, Kapitalismus, Patriarchat … gibt. Das heißt in unserem politischen Handeln gibt es Widersprüche, es gibt keine absolute Wahrheit in dem was wir tun. Trotzdem sind wir aktiv. Wir versuchen unser Handeln zu reflektieren und für uns zu legitimieren. Das haben wir in den letzten 9 Monaten oft getan wenn es dafür Zeit gab. Wir waren verzweifelt, wütend, traurig, entschlossen. Wir wurden kritisiert für das, was wir tun. Wir haben positives Feedback bekommen für das, was wir tun. Wir haben versucht den politischen Debatten zu folgen. Und waren teilweise positiv überrascht, weil die anarchistische/antiautoritäre und linke Bewegung sich offener gezeigt hat für Persepktiven aus der Ukraine. Gleichzeitig haben wir festgestellt, das immer noch viel russische Propaganda geteilt und an den Narrativen von 2014 festgehalten wird. 40 Jahre antikommunistische und antisowjetische Propaganda in der BRD führen scheinbar immernoch dazu, dass wenn die deutsche Regierung Russland kritisiert manche Linke reflexhaft Russland verteidigen müssen. 

Aufgrund der in den letzten Jahren aufgebauten Verbindungen zu Gefährt*innen in der Ukraine konnten wir schnell ein Solidaritätsnetzwerk aufbauen. Die Gespräche in den ersten Wochen nach der Invasion drehten sich hauptsächlich darum, Dinge von der langen Liste der Notwendigkeiten zu besorgen und die Soliarbeit weiter voranzutreiben in der Hoffnung, den russischen Vormarsch zu stoppen. Politische Debatten fanden nicht statt, weil alle an der Mobilisierung beteiligten Aktivist*innen einfach keine Zeit/Energie hatten.

In den letzten 10 Jahren haben wir gesehen und gespührt was es bedeutet, wenn sich diese sogenannte russische Welt immer mehr Raum nimmt. Repression, Folter, Verfolgung in Russland und Belarus führten zu  immer neuen Auswanderungswellen von Aktivist*innen. Die Kooperation der Sicherheitsbehörden in diesen Ländern schränkte die Bewegungsfreiheit noch mehr ein. Zuletzt die Niederschlagung des Aufstandes in Belarus mit Hilfe Russlands. Dabei blieb die Ukraine ein Ort an dem Menschen Zuflucht vor Repression gefunden haben, ein Zwischenraum an dem Menschen sich ohne Visa und Angst vor Repression aus Ost- und West treffen konnten. Nun ist auch dieser Ort bedroht vom russischem Imperialismus, der Zufluchtsraum kein sicherer Ort mehr, Projekte und Zusammenhänge zerstört, Städte zerbombt, Menschen getötet. Die „russische Welt“ breitet sich weiter aus. Für uns ist es deshalb völlig klar, das auch wenn wir als Anarchist*innen den Krieg im Namen eines Staates ablehnen, wir Menschen ein Recht auf Selbstverteidigung zusprechen. 

Wir haben zu diesem Angriffskrieg keine pragmatische oder intellektuelle Distanz. Wir verzetteln uns nicht in geostrategischen Diskussionen und analysieren das Möglichkeitenroulett. Wir sind bereits in der Vorbereitung auf die zu erwartende Ausweitung des Krieges unseren Freund*innen und Gefährt*innen gefolgt, die uns um Unterstützung gebeten haben. Leute fordern ein, sich gegen den Krieg zu positionieren, das tun wir, aber was das in der Realität bedeutet ist für Menschen sehr verschieden. Wir würden nicht fordern, dass die Menschen die in der Ukraine gegen Russland kämpfen sich ergeben sollen oder in Waffenstillstandsabkommen der Übernahme der besetzten Gebiete zustimmen sollten. Das würde in der Konsequenz bedeutet, dass Putin erreicht was er will. Deshalb erschließen sich für uns diese Forderungen nicht. Wir denken ebenfalls nicht, dass in der Ukraine westliche Werte verteidigt werden, denn diese vermeintlichen Werte sind geprägt von Kapitalismus, Rassismus, Postkolonialismus, Ausbeutung und vielen anderen Aspekten. Für uns bedeutet Unterstützung in diesem Kontext ein Kampf für die Befreiung vom russischen Imperialismus. Es geht um Freiheit, es geht nicht um Nationalismus, um einen Staat, es geht darum, dass die russische Welt sich nicht auf die Ukraine ausbreitet.

Wir haben seit dem 24. Februar 2022 Unterstützungsarbeit geleistet. Es gab einen Spendenaufruf, Lieferung von Equipment, Medikamenten, medizinischer Ausstattung, humanitärer Hilfe, Autos, mehrere Konvois. Menschen, die vor Ort unterstützen wollten wurden hingebracht. Es gab viele interne Debatten über die Entwicklung,  Anregungen, Kritik, Aushandlungen. Alles ging extrem schnell. Am Anfang haben wir uns einfach jeden Tag getroffen, telefoniert, organisiert … 

Aktivist*innen in der Ukraine hatten sich auf den Krieg vorbereitet, Workshops gemacht, Strategien diskutiert, Handlungsmöglichkeiten abgewogen. Es war klar es werden Menschen bleiben, sich organisieren. Sie werden gegen die „russische Welt“ kämpfen, ihre Community verteidigen.  Dabei gibt es unterschiedlichste Motivationen die Menschen in so einem Moment bewegen. 

Operation Solidarity wurde ins Leben gerufen und hat unter dem Adrenalinkick der ersten Wochen gearbeitet. Eine Antiautoritäre Einheit wurde gebildet, in der sich Aktivist*innen, mit verschiedensten Perspektiven aus der ganzen Welt wiederfanden.  Im Frühjahr 2022 erhielt diese antiautoritäre Einheit die größte Unterstützung. Diese Einheit wurde im Rahmen der territorialen Selbstverteidigung organisiert und war für die Verteidigung der Region Kiew gegen die vorrückenden russischen Streitkräfte zuständig. Als Moskau jedoch den Rückzug aus der Region ankündigte, kam es zu ernsthaften Problemen mit dem örtlichen Kommando, da immer mehr Menschen bereit waren, an die Front zu gehen, und ihnen diese Möglichkeit nicht gegeben wurde. Internationale Kämpfer*innen, die sich der Einheit anschlossen, verloren den Zugang zu Waffen und wurden einfach in einem der Stützpunkte der territorialen Selbstverteidigung „abgestellt“, wobei ihnen unteranderem ein Aufenthaltstitel und die Eingliedeurng in die Ukrainische Armee versprochen wurde. Diese Versprechen wurden gebrochen, und alle ausländischen Kämpfer*innen verließen die territoriale Selbstverteidigung, während ukrainische Anarchist*innen in verschiedene Teile des Landes zogen, um den Widerstand gegen die russische Invasion fortzusetzen. Dies markierte das Ende der antiautoritären Einheit und den Übergang zum gegenwärtigen Zustand – kleinere Gruppen von Anarchist*innen und Antifaschist*innen kämpfen nun an verschiedenen Teilen der Frontlinien und beteiligen sich an verschiedenen militärischen Gruppen. 

Innerhalb von Operation Solidarity gab es ebenfalls viele Probleme, Debatten, Richtungsstreits, problematisches Verhalten und Machtansprüche. Letztendlich hat sich die Initiative aufgelöst, der selbsternannter Gründer hat 20.000€ geklaut und die Initiative Solidarity Collectives hat sich aus den verbliebenen Menschen formiert.

Die Situation innerhalb der anarchistischen und antiautoritären Bewegung in der Ukraine war vor dem Krieg problematisch, es gab wie wohl überall Konflikte und unterschiedliche Leute wollten nichts miteinander zu tun haben. Mit Beginn des Krieges haben sich auf der einen Seite Leute wieder neu zusammengetan, andere aber auch explizit nicht politisch zusammengearbeitet. Viele Aktivist*innen hatten frühere Konflikte, die eine Zeit lang beiseite geschoben wurden. Doch mit der Zeit begannen diese Widersprüche wieder aufzutauchen. 

Es ist nicht wirklich vorstellbar unter welchen Bedingungen sich Leute im Krieg organisieren, Differenzen diskutieren, versuchen Konflikte zu lösen. Menschen, in verschiedenen Städten, die vorher nicht zusammen gearbeitet haben versuch(t)en das in Onlinetreffen. Aktivist*innen haben sich an den Initiativen bisher beteiligt. Viele haben sie aber auch wieder verlassen, sind ausgebrannt, haben einen anderen Fokus, sind müde von den politischen Auseinandersetzungen, die zu der schwierigen Situation und Arbeit hinzukommen und aus vielen weiteren Gründen.

Wir haben uns in diese Debatten immer reingehangen und versucht unsere Persepktiven einzubringen. Auch für uns war das sehr anstrengend, oft demotivierend und hat uns viel Energie gekostet, neben den eigentlichen Aufgaben. Wir waren mehrmals davor aufzuhören. Aber unsere Verantwortung gegenüber den Spender*innen, die spenden ist sehr hoch und wir versuchen so transparent wie möglich zu sein. Überhaupt konnte sich keine*r von uns eine Spendenkampagne in dem Umfang überhaupt nur vorstellen. Wir müssen uns also nicht nur vor uns selbst rechtfertigen, sondern vor Allen die unserem Spendenaufruf gefolgt sind. Und wir wollten und wollen so sehr die ukrainische anarchistische/antiautoritäre Bewegung stärken, unterstützen, am Leben erhalten. 

Für uns war klar, dass wir alle unterstützen: die, die sich entscheiden die Ukraine zu verlassen und die, die bleiben, egal ob in der Ukraine, Russland oder Belarus. Es gibt Menschen, die sich mit der Waffe gegen den russichen Imperialismus verteidigen wollen. Es gibt gleichzeitig viele Leute in der Ukraine die dies nicht wollen, sich aber anderweitig organisieren und unterstützen, da sie das Land nicht verlassen wollen, können oder dürfen. Für uns ist es nicht nachvollziehbar warum es in den politischen Debatten ein Ausspielen dieser Standpunkte gibt.

Herausforderung bei der Verteilung und Abrechnung von Equipment sowie bei der Frage „des Eigentums“

In unserer anarchistischen Vorstellung von kollektiver Organisierung war unsere Perspektive klar – die Spenden und all das davon organisierte Equipment sollte ebenfalls kollektiv sein. Die Realität des Krieges zeichnete allerdings ein anderes Bild. 

In den ersten Wochen fragten uns einige Gefährt*innen, wer Unterstützung bekommt und wie das Equipment verteilt wird. Ein Teil der anarchistischen Gefährt*innen war sehr klar in ihren Bedürfnissen und schickte eine Liste mit benötigter Ausrüstung, während andere bescheiden waren und außer 1-2 Sachen nach nichts fragten. In einigen Fällen wussten die Leute aufgrund mangelnder Kontakte in der Ukraine selbst nicht einmal von den Möglichkeiten, Unterstützung von westlichen Gefährt*innen zu bekommen. Dies hing auch damit zusammen, dass viele Anarchist*innen und antiautoritäre Aktivist*innen in der Ukraine entschieden, alleine oder mit ihrer kleinen Gruppe zu gehen. Einige von ihnen befanden sich bereits in umkämpften Gebieten und waren schwer zu erreichen.

Im Allgemeinen war die Situation mehrere Monate lang so, bis der russische Vormarsch in viele Richtungen aufhörte und die Gefährt*innen etwas Zeit bekamen, um mit den Organisator*innen der Infrastruktur in Kiew/Lviv und anderen Städten zu sprechen.

Eine der ersten Diskussionen, die im April begann, war die Frage verschiedener Gruppen im Westen, wer eigentlich für die in die Ukraine geschickte Ausrüstung verantwortlich ist. Sollte die Ausrüstung im Wert von Zehntausenden von Euro an Einzelpersonen gehen und das war’s dann, oder sollten sich organisierte anarchistische Gruppen darum kümmern, was an wen geht, um eine gerechte Verteilung der Ressourcen sowie eine Übersicht über das kollektive Eigentum zu haben, das mit dem Geld der anarchistischen Gemeinschaft gekauft wurde. Diese Diskussion wurde noch komplizierter, da die in die Ukraine gebrachte Ausrüstung oft verschiedenen Teilen der ukrainischen Armee zugewiesen wurde, was für uns problematisch war, da wir wollten, dass diese Ressourcen der ukrainischen anarchistischen Bewegung zur Verfügung stehen und nicht dem ukrainischen Staat.

Letzten Endes brachte die Diskussion nicht so viele Ergebnisse. Viele Gefährt*innen waren der Meinung, dass die Unterstützung direkt an die Kämpfer*innen gehen sollte, oft mit der Begründung, dass diese sonst unsicher in ihrer Nutzung seien. Ein weiteres Problem, das sich aus dieser Diskussion ergab, ist die Machtdynamik des Krieges. Viele Aktivist*innen, die sich nicht den militärischen Formationen angeschlossen haben, sehen sich in einer unterstützenden Rolle, die in vielen Fällen an einfache Wohltätigkeitsarbeit erinnert, die viele westliche NGOs derzeit leisten. Die politische Seite des Widerstands gegen den Krieg verschwimmt oft mit Gruppen, die bestimmte politische Prinzipien wie Gleichheit und Partizipation zugunsten einer schnellen und pragmatischen Arbeit aufgeben. Zudem war es schwer gegen die strukturelle Organisation des Krieges, also die Armee anzukommen, da es eben keine unabhängigen Einheiten gibt.

Aufgrund der oben beschriebenen Konflikte innerhalb der Bewegung ist auch verständlich, dass es schwierig war, eine Infrastruktur zu schaffen, die stabil genug ist, um mit all den Ressourcen zu arbeiten, die der Ukraine übergeben wurden. Momentan ist die Situation nach all den Monaten der Organisation besser. 

Gefährt*innen, die sich in zukünftigen Konflikten wiederfinden, die eine große Menge von Ressourcen erfordern, sollten die Bedeutung der Frage des kollektiven Eigentums und der Verwaltung all dieser Ressourcen auf antiautoritärer Basis berücksichtigen.

Es ist erwähnenswert, dass einige der Menschen, die Solidarität von der anarchistischen Bewegung erhielten, eine Hamstermentalität hatten und versuchten, so viel Ausrüstung wie möglich zu bekommen, selbst in Situationen, in denen diese nicht benötigt wurden. Diese Haltung war vor uns vor allem im ersten Monat der Invasion nicht klar. Im Allgemeinen wurde viel Unterstützung auf der Basis von Vertrauen geleistet – es ist für Menschen, die nicht selber kämpfen, schwer zu verstehen, welche Ausrüstung benötigt wird, ganz zu schweigen von den Situationen, in denen das Leben der Person in Gefahr ist. Wir hätten gerne eine Bewegung, in der jeder ehrlich ist und gleichberechtigt arbeitet. Das ist aber oft nicht der Fall, deshalb ist es wichtig, Strukturen aufzubauen, die nicht nur auf Vertrauen beruhen, sondern auch den Missbrauch der Solidaritätsarbeit für persönliche Interessen erschweren. Die Formalisierung bestimmter Prozesse sowie die Rechenschaftspflicht aller Gefährt*innen würde in solchen Situationen definitiv helfen.

Wer kämpft wo mit wem?

Beginnen wir mit einem sehr einfachen Teil – aus Sicherheitsgründen werden wir die geografischen Standorte der anarchistischen Gruppen, die derzeit in der Ukraine kämpfen, nicht nennen. Ihr könnt das herausfinden, indem ihr einigen der Kämpfer*innen in den sozialen Netzwerken folgt, wenn die Leute/Gruppen diese Informationen veröffentlicht haben, wie zum Beispiel https://t.me/theblackheadquarter.

Für uns war von Beginn des Krieges an wichtig, welchen Einheiten sich die Gefährt*innen anschlossen. Im Jahr 2014, als die erste Phase des Krieges begann, entschieden sich einige ukrainische Antifaschist*innen und Anarchist*innen, den freiwilligen Kampfgruppen beizutreten, die von den politischen Organisationen der Faschist*innen und Neonazis organisiert wurden. Damals lautete die Argumentation, dass dies die einzige Möglichkeit sei, die russischen Truppen im Donbass zurückzuschlagen, da es keine linken oder anarchistischen Freiwilligenbataillone gab. Die Frage war also, ob sich diese Dynamik im Jahr 2022 wiederholen würde.

Natürlich hat sich die Situation seit Beginn des Krieges geändert. Die ukrainische Armee versuchte, die politische Organisierung und den Einfluss der rechtsextremen Gruppen innerhalb des Militärs zu begrenzen. Es ist wichtig, an dieser Stelle darauf hinzuweisen, dass dieser Einfluss von den Putin-Anhängern traditionell überbewertet wurde. Wir können feststellen, das die politische Rechten aus den Kriegsanstrengungen 2014 bei den letzten ukrainischen Wahlen nicht profitieren konnte. 

Doch gleichzeitig bleibt die Realität bestehen. Faschist*innen sind in den Reihen der ukrainischen Armee viel besser organisiert als Linke oder Anarchist*innen, welche traditionell den Militärdienst meiden und sich von den staatlichen Kriegsanstrengungen fernhalten. Als die Invasion begann, fanden sich also viele Gefährt*innen in einer Situation wieder, in der es nur sehr begrenzt möglich war, sich innerhalb des ukrainischen Militärs am Krieg gegen Russland zu beteiligen, ohne Kontakt zu Neonazis zu haben. Das bedeutet, dass man, selbst wenn man sich in der lokalen territorialen Selbstverteidigung befindet, in derselben Einheit mit lokalen Faschist*innen landen kann, die sich dem Krieg aus unterschiedlichen Gründen anschließen.

Einige Gefährt*innen brachten die Versuche, einen Platz in den militärischen Reihen zu bekommen, direkt zu Einheiten, die direkt mit ukrainischen faschistischen Gruppen verbunden sind. Und wir sprechen hier von Gruppen wie dem Rechten Sektor oder anderen politischen Organisationen. Für uns ist das eine äußerst problematische Situation, da einige Antifaschist*innen und Anarchist*innen jetzt auf die eine oder andere Weise zu Kräften werden, die die Entwicklung der rechtsextremen Politik in der Ukraine unterstützen. Für die Faschist*innen ist es derzeit nicht wirklich wichtig, nur faschistische Sympathisant*innen zu rekrutieren. Allerdings schaffen solche Entscheidungen eine gewisses Ungleichgewicht in der politischen Repräsentation innerhalb der Armee.

Diese Situation hat eine der ersten Warnsignale für unsere Solidarität ausgelöst. Wollen wir Einzelpersonen oder kleinere Gruppierungen unterstützen, die im Krieg innerhalb der rechten Formationen kämpfen? Und die Antwort ist klar: Nein. Für uns ist es inakzeptabel, sich den Faschist*innenen anzuschließen, selbst im Krieg gegen Putin. Viele der Gefährt*innen, die diese Entscheidung getroffen haben, hatten auch andere Möglichkeiten, sich am Kampf zu beteiligen, haben sich aber für die Rechten entschieden, da diese Gruppen das beste „soziale Paket“ anbieten und manchmal auch eine gewisse Autonomie für die Anarchist*innen oder Antifaschist*innen versprechen. Je mehr Menschen sich diesen Einheiten anschließen, desto mehr Ressourcen und Publicity erhalten sie und ziehen mehr Rekruten an, da sie über eine bessere Ausrüstung und eine bessere soziale Unterstützung verfügen als andere militärische Strukturen. Dies ist eine gefährliche Spirale, die im Moment tatsächlich das Wachstum des rechten Einflusses innerhalb der militärischen Bemühungen der ukrainischen Gesellschaft unterstützt.

Als die Diskussion über diese Entwicklung weiterging, gingen einige der Gefährt*innen leider in den Leugnungsmodus über und versuchten, die politische Organisierung von Asow, Rechtem Sektor und anderen faschistischen militärisch-politischen Gruppen herunterzuspielen. Wenn wir die Tatsache leugnen, dass sich die ukrainischen Faschist*innen in diesem Krieg organisieren, schaffen wir eine Situation, in der das Ignorieren ihrer Macht zu sehr ernsten Konsequenzen für die ukrainischen Anarchist*innen und Antifaschist*innen führen kann, wenn das russische Regime zerstört ist.

Nicht alle stimmen mit uns überein. In der Tat sind viele Gefährt*innen, die sich gerade in der Ukraine aufhalten, der Meinung, dass die Unterstützung weitergehen sollte, auch wenn die Leute Fehler bei ihren Entscheidungen innerhalb des Militärs machen. Das schafft eine komplizierte Situation, in der die weitere Arbeit durch das Fehlen einer gemeinsamen Perspektive stark beeinträchtigt wird. Für uns ist die Solidaritätsarbeit rund um den Krieg in der Ukraine politisch und in erster Linie darauf ausgerichtet, die fortschrittlichen Kräfte in diesem Krieg zu unterstützen, so dass es zu mehr Freiheit und Gleichheit kommt, wenn die Menschen gewinnen. Wir unterstützen nicht jede*n, ohne auf die politischen Ziele hinter der Beteiligung am Krieg zu schauen.

Je mehr Menschen sterben und je mehr Schaden die Invasoren der ukrainischen Gesellschaft zufügen, desto mehr verstehen wir, wie die Politik in den Hintergrund der Organisation treten kann, da die Menschen bereit sind, größere Kompromisse einzugehen, um Putin und seine Armeen tatsächlich zu zerschlagen.

Was also ist jetzt zu tun?

Da die Herausforderungen immer größer werden und die politischen Diskussionen weiter scheitern, wissen wir, wie wichtig es ist, weiterzumachen. Den Kampf der Gefährt*innen in der Ukraine aufzugeben und zu sagen, dass er für den westlichen Anarchismus nicht glänzend genug ist, ist nicht unser Weg. Wir glauben, dass Unterstützung und Spenden auch bei Kritik weitergehen müssen. Wir bleiben Gefährt*innen, auch wenn wir in unterschiedlichen politischen Fragen miteinander streiten.

Gleichzeitig ist es für uns wichtig, Strukturen zu schaffen, die diese Kritik in die Unterstützung einbeziehen. Wir wollen nicht für die gesamte anarchistische Bewegung entscheiden, welche Gruppen und Personen genau unterstützt werden sollen. Vielmehr haben wir uns, nachdem wir alle Bedenken geäußert haben, dazu entschlossen, eine Differenzierung der Spenden zu schaffen, um sicherzustellen, dass ihr selbst entscheiden könnt, wen ihr unterstützen wollt. Von nun an werden die Spenden mit dem Stichwort „Ukraine“ dazu verwendet, nur die Gefährt*innen zu unterstützen, die nicht in irgendwelchen Einheiten kämpfen, die mit ukrainischen Faschist*innen oder Neonazis verbunden sind. Wenn ihr trotz aller Widersprüche für Antifaschist*innen und Anarchsit*innen in rechten Einheiten spenden wollt, schreibt das einfach in den Spendenvermerk.

Abgesehen davon werden alle Spenden, die an uns geschickt werden, weiterhin für die Gefährt*innen verwendet, die die Ukraine wegen des Krieges verlassen mussten, so wie wir es früher getan haben. Wir werden weiterhin mit Solidarity Collectives als unserem Hauptbezugspunkt in der Ukraine in der Solidaritätsarbeit zusammenarbeiten, trotz einiger politischer Differenzen. Wir glauben, dass solch komplizierte und kritische Situationen wie der Krieg politische Perspektiven für unsere Bewegung erfordern. Daher sehen wir Kritik als wesentlichen Teil unserer Bewegung an. Aber lasst uns nicht Kritik und Reproduktion der Staatspropaganda aus Moskau vermischen. Wir dürfen ausserdem nicht zulassen, dass Kritik und Zweifel uns handlungsunfähig machen. 

Wir möchten die Gefährt*innen auch dazu aufrufen, weiterhin aufmerksam zu verfolgen, was gerade in Osteuropa passiert, denn die politischen Kämpfe dort könnten prägend dafür sein, wie ganz Europa in den nächsten Jahrzehnten aussehen wird. Und vergesst nicht zu spenden und die Menschen in eurem Umfeld zum Spenden zu bewegen. Die ukrainische Bevölkerung ist jetzt in der Lage, sich der russischen Invasion zu widersetzen, dank der massiven Solidarität aus der ganzen Welt, und die anarchistische Bewegung ist Teil dieser Solidarität.

Bis der Kreml niederbrennt
Anarchistisches Schwarzes Kreuz Dresden


Ukrainische Version

Політична заява, а також ретроспектива нашої роботи з організації солідарності навколо війни в Україні.

З першого дня вторгнення російських військ в Україну ми працюємо з друзями на місцях, а також з товаришами з Білорусі, Росії та Польщі. Це стало можливим завдяки тисячам пожертвувань від людей з усього світу, які зрозуміли важливість міжнародної солідарності в цей критичний момент. І за це ми хотіли б подякувати всім, хто відгукнулися на заклики і надали допомогу, не тільки грошима, а й прямою дією, логістикою  медіа роботою.

Частково ми самі з цих місць, а частково ми просто дуже пов’язані особисто та політично з регіоном, політичними подіями, людьми та їхньою боротьбою. Ми вважаємо себе анархістами.

За майже дев’ять місяців організаційної роботи ми зіткнулися з безліччю різноманітних проблем, які визначили нашу роботу з товаришами в Україні, і ми хотіли б поділитися з вами деякими з них як важливою критичною оцінкою того, чого було досягнуто міжнародним рухом анархістської солідарності за цей час. Ми знаємо, що цей текст може бути використаний деякими противниками підтримки анархістів в Україні для дискредитації руху. Але ми вважаємо, що стійка солідарність можлива лише за умови протистояння викликам, а не за приховування фактів від товаришів заради зручної версії історії. Попри всю критику, ми вважаємо, що підтримка анархістського руху в Україні є важливим завданням для зміцнення антиавторитарної частини суспільства.

Наше життя сповнене суперечностей і залишатиметься таким доти, доки існує експлуатація, насильство, пригноблення, імперіалізм, капіталізм, патріархат… Це означає, що в наших політичних діях є протиріччя, немає абсолютної істини в тому, що ми робимо. Тим не менш, ми активні. Ми намагаємося осмислити свої дії й упорядкувати їх для себе. Ми робили це багато разів за останні 9 місяців, коли мали час. Ми відчували відчай, гнів, сум, рішучість. Нас критикують за те, що ми робимо. Ми отримали позитивні відгуки про те, що ми робимо. Ми намагалися стежити за політичними дебатами. І ми були частково позитивно здивовані, тому що анархістський/антиавторитарний та лівий рухи показали себе більш відкритими для перспектив з України. Водночас ми помітили, що в мережі, як і раніше, поширюється багато російської пропаганди, і наративи 2014 року все ще залишаються актуальними. 40 років антикомуністичної та антирадянської пропаганди у ФРН, схоже, досі призводять до того, що коли німецький уряд критикує Росію, деякі ліві рефлекторно змушені захищати її. 

Завдяки зв’язкам, які ми налагодили за останні кілька років із нашими товаришками в Україні, ми змогли швидко створити мережу солідарності. Розмови в перші тижні після вторгнення зводилися здебільшого до того, щоб отримати речі з довгого списку предметів першої необхідності і просунути роботу солідарності далі в надії зупинити просування Росії. Політичні дебати не відбулися, тому що у всіх активісток, які брали участь у мобілізації, просто не було часу/енергії.

За останні 10 років ми побачили і відчули, що означає, коли цей так званий „русский мир“ займає дедалі більше і більше місця. Репресії, тортури, переслідування в Росії та Білорусі призводили до все нових хвиль еміграції активістів. Співпраця органів безпеки в цих країнах ще більше обмежувала свободу пересування. Найостаннішим прикладом стало придушення повстання в Білорусі за допомогою Росії. І все ж Україна залишалася місцем, де люди знаходили притулок від репресій, проміжним простором, де люди могли зустрічатися без віз і страху перед репресіями зі Сходу та Заходу. Тепер цьому місцю також загрожує російський імперіалізм, простір притулку більше не є безпечним місцем, проєкти та контексти зруйновані, міста розбомблені, людей вбито. „русский мир“ продовжує поширюватися. Тому для нас абсолютно ясно, що навіть якщо ми, анархісти, відкидаємо війну в ім’я держави, ми надаємо людям право на самооборону.

У нас немає ні прагматичного, ні інтелектуального відчуження від війни. Ми не грузнемо в геостратегічних дискусіях і не аналізуємо рулетку можливостей. Ми пішли за нашими друзями та товаришами, які просили нас про підтримку в підготовці до очікуваного розростання війни. Люди вимагають виступити проти війни, ми виступаємо, але що це означає в реальності, люди розуміють по-різному. Ми не будемо вимагати, щоб люди, які воюють в Україні проти Росії, здалися або погодилися здати окуповані території в рамках угод про припинення вогню. Це означало б, що Путін досягне того, чого він хоче. Тому ці вимоги не мають для нас сенсу. Ми також не вважаємо, що в Україні захищаються західні цінності, тому що ці ймовірні цінності характеризуються капіталізмом, расизмом, постколоніалізмом, експлуатацією та багатьма іншими аспектами. Для нас підтримка в цьому контексті означає боротьбу за звільнення від російського імперіалізму. Йдеться про свободу, не про націоналізм, не про державу, а про те, щоб русский мир не поширювався Україною.

Ми здійснюємо підтримку з 24 лютого 2022 року. Був заклик до пожертвувань, доставки обладнання, ліків, медикаментів, гуманітарної допомоги, автомобілів, кількох автоколон. Ми доставляли людей, які хотіли надати підтримку безпосередньо в Україні. Було багато внутрішніх дебатів з приводу розвитку, пропозицій, критики, переговорів. Усе відбулося надзвичайно швидко. Спочатку ми просто зустрічалися щодня, телефонували, організовувалися… 

Активісти в Україні готувалися до війни, проводили семінари, обговорювали стратегії, зважували можливості дій. Було ясно, що люди залишатимуться й організовуватимуться. Вони боротимуться проти „русского мира“, захищатимуть свою спільноту.  Існує безліч різних мотивів, які рухають людьми в такий момент. 

Операція „Солідарність“ була створена і працювала на адреналіні перших тижнів. Було сформовано антиавторитарний підрозділ, який об’єднав активістів із різними поглядами з усього світу. Навесні 2022 року цей антиавторитарний блок отримав найбільшу підтримку. Цей підрозділ було організовано в рамках територіальної оборони, він відповідав за оборону Київської області від російських військ, що наступали. Однак, коли Москва оголосила про виведення військ з регіону, виникли серйозні проблеми з місцевим командуванням, оскільки дедалі більше людей були готові йти на фронт і не отримували такої можливості. Міжнародні бійці, які приєдналися до підрозділу, втратили доступ до зброї і були просто „кинуті“ на одну з баз териториальної  оборони, де їм, окрім іншого, обіцяли посвідку на проживання та інтеграцію в українську армію. Ці обіцянки було порушено, і всі іноземні бійці покинули Територіальну оборону, а українські анархісти переїхали в різні частини країни, щоб продовжити опір російському вторгненню. Це означило кінець антиавторитарного взводу і перехід до нинішнього стану – невеликі групи анархістів і антифашистів тепер б’ються на різних ділянках фронту та беруть участь у різних військових групах.

У рамках операції „Солідарність“ також було багато проблем, дебатів, суперечок про напрямок, сумнівної поведінки та претензій на владу. Зрештою, ініціативу розпустили, самопроголошений засновник вкрав 20 000 євро, а з тих, хто залишився, була сформована ініціатива „Колективи солідарності“.

Ситуація всередині анархістського й антиавторитарного руху в Україні була проблематичною до війни, там були конфлікти, як і скрізь, і різні люди не хотіли мати нічого спільного один з одним. З початком війни, з одного боку, люди знову об’єдналися, але, з іншого боку, деякі явно не працювали разом у політичному плані. У багатьох активістів були попередні конфлікти, які були відкладені на час. Але з часом ці протиріччя стали спливати на поверхню. 

Неможливо уявити собі, в яких умовах люди організовуються, обговорюють розбіжності, намагаються вирішити конфлікти під час війни. Люди в різних містах, які раніше не працювали разом, намагалися зробити це на онлайн-зустрічах. На сьогоднішній день в ініціативах бере участь багато активістів. Але частина також покинули їх знову, перегоріли, мають іншу спрямованість, втомилися від політичних дебатів, які поглиблюють складну ситуацію і роботу, та з багатьох інших причин.

Ми завжди брали участь у цих дебатах і намагалися привнести свою точку зору. Для нас це теж було дуже виснажливо, часто демотивувало та коштувало нам багато енергії, крім наших реальних завдань. Кілька разів ми були на межі. Але наша відповідальність перед товаришами дуже висока, і ми намагаємося бути максимально прозорими. Насправді, ніхто з нас не могли навіть уявити собі кампанію зі збору коштів такого масштабу. Тому нам доводиться пояснювати не тільки перед самими собою, а й перед усіма, хто дослухався до нашого заклику про пожертви. І ми дуже хотіли і хочемо зміцнити, підтримати та зберегти життя українського анархістського/антиавторитарного руху. 

Для нас було зрозумілим, що ми підтримуємо всіх: і тих, хто вирішили покинути Україну, і тих, хто залишається, чи то в Україні, чи то в Росії, чи то в Білорусі. Є люди, які хочуть захищатися зі зброєю в руках від російського імперіалізму. Водночас в Україні є багато людей, які не хочуть цього робити, але організовують і підтримують себе в інших місцях, тому що вони не хочуть, не можуть або їм не дозволяють покинути країну. Для нас незрозуміло, чому в політичних дебатах відбувається протиставлення цих позицій.

Проблеми з розподілом та обліком обладнання, а також питання „власності“

У нашій анархістській ідеї колективної організації перспектива була зрозуміла – пожертвування і все обладнання, організоване на їхній основі, також мають бути колективними. Однак реальність війни вималювала іншу картину. 

У перші кілька тижнів частина людей запитували нас, хто отримає підтримку і як буде розподілятися обладнання. Деякі з анархістських товаришів дуже чітко сформулювали свої потреби і надіслали список необхідного обладнання, інші були скромні і просили всього 1-2 предмети. У деяких випадках, через відсутність контактів у самій Україні, люди навіть не знали про можливість отримати підтримку від західних товаришів. Це також було пов’язано з тим, що багато анархістів і антиавторитарних активістів в Україні вирішили їхати поодинці або зі своєю невеликою групою. Деякі з них уже перебували на фронтових територіях і були важкодоступними.

Загалом, така ситуація тривала кілька місяців, доки просування Росії на багатьох напрямках не зупинилося, і товариші отримали час для спілкування з організаторами інфраструктури в Києві/Львові та інших містах.

Однією з перших дискусій, що розпочалися у квітні, стало питання різних груп на Заході про те, хто насправді несе відповідальність за обладнання, відправлене в Україну. Чи має обладнання вартістю в десятки тисяч євро дістатися окремим людям, чи організовані анархістські групи мають потурбуватися про те, що кому дістанеться, щоб мати справедливий розподіл ресурсів, а також огляд колективної власності, купленої на гроші анархістської спільноти. Ця дискусія стала ще складнішою, бо обладнання, привезене в Україну, часто розподілялося між різними частинами української армії, що було проблематично для нас: ми хотіли, щоб ці ресурси були в розпорядженні українського анархістського руху, а не української держави.

У підсумку обговорення принесло не так багато результатів. Багато товаришів вважали, що підтримка має йти безпосередньо солдатам, часто на тій підставі, що в іншому разі вони боятимуться за колективну власність. Ще одна проблема, що виникла під час обговорення, – це динаміка влади у війні. Багато активістів, які не вступили у військові формування, бачать себе в ролі помічників, що в багатьох випадках нагадує просту благодійну діяльність, якою зараз займаються багато західних НДО. Політичний бік опору війні часто змішується з групами, які відмовляються від певних політичних принципів, таких як рівність і участь, на користь швидкої та прагматичної роботи. Крім того, було важко йти проти структурної організації війни, тобто проти армії, бо в ній точно немає незалежних підрозділів.

Через конфлікти всередині руху, описані вище, також зрозуміло, що було важко створити інфраструктуру, достатньо стабільну, щоб працювати з усіма ресурсами, які було передано в Україну. Наразі, після всіх цих місяців організаційної роботи, ситуація стала кращою. 

Товаришам, які опиняться в майбутніх конфліктах, що потребуватимуть великої кількості ресурсів, слід замислитися над важливістю питання колективного володіння та управління всіма цими ресурсами на антиавторитарній основі заздалегідь.

Варто зазначити, що деякі люди, які отримали солідарність від анархістського руху, мали менталітет хом’яка, намагаючись отримати якомога більше обладнання, навіть у ситуаціях, коли воно було не потрібне. Це ставлення було не зовсім зрозумілим для нас, особливо в перший місяць вторгнення. Загалом, більша частина підтримки надавалася на основі довіри – людям, які самі не воюють, важко зрозуміти, яке обладнання потрібне, тим паче в ситуаціях, коли життя людини перебуває під загрозою. Ми хотіли б мати рух, у якому всі чесні та працюють на рівних. Але часто це не так, тому важливо створювати структури, які не тільки засновані на довірі, а й ускладнюють зловживання солідарністю в особистих інтересах. Формалізація певних процесів і підзвітність усіх товаришів безумовно допомогли б у таких ситуаціях.

Хто де і з ким воює?

Почнемо з дуже простої частини – з міркувань безпеки ми не називатимемо географічні місця розташування анархістських груп, які нині воюють в Україні. Ви можете дізнатися, стежачи за деякими бійцями в соціальних мережах, коли люди/групи розміщували цю інформацію. (Наприклад у https://t.me/theblackheadquarter)

Для нас із самого початку війни було важливо, до яких підрозділів приєднувалися наші товариші. У 2014 році, коли почалася перша фаза війни, деякі українські антифашисти та анархісти вирішили долучитися до добровільних бойових груп, організованих політичними організаціями фашистів та неонацистів. На той час аргументація полягала в тому, що це був єдиний спосіб відбити російські війська на Донбасі, оскільки там не було лівих чи анархістських добровольчих батальйонів. Тому питання полягало в тому, чи повториться ця динаміка у 2022 році.

Звісно, з початку війни ситуація змінилася. Українська армія намагалася обмежити політичну організацію та вплив ультраправих груп в армії. Тут важливо зазначити, що цей вплив традиційно перебільшується прихильниками Путіна. Варто зазначити, що на останніх українських виборах праві не отримали політичної вигоди з військових дій 2014 року. 

Але водночас реальність залишається реальністю. Фашисти набагато краще організовані в лавах української армії, ніж ліві чи анархісти, які традиційно уникають військової служби та тримаються осторонь державних військових організацій. Тому, коли почалося вторгнення, багато товаришів опинилися в ситуації, коли участь у війні проти Росії у складі українських збройних сил була можлива лише в дуже обмеженій мірі без контакту з неонацистами. Це означає, що навіть якщо ви у  місцевій Територіальній обороні, ви можете опинитися в одному загоні з фашистами, які вступають у війну з их причин.

Спроби деяких товаришів отримати місце в лавах збройних сил привели їх у підрозділи, безпосередньо пов’язані з українськими фашистськими угрупованнями. І ми говоримо про такі групи, як „Правий сектор“ або інші політичні організації. Для нас це дуже проблематична ситуація, тому що деякі антифашисти й анархісти зараз, так чи інакше, стають силами, які підтримують розвиток ультраправої політики в Україні. Для фашистів наразі не має особливого значення вербування тільки тих, хто співчуває фашистам. Однак такі рішення створюють певний дисбаланс у політичному представництві в армії.

Ця ситуація стала одним із перших сигналів тривоги для роботи солідарності. Чи хочемо ми підтримувати окремих людей або невеликі групи, які борються у війні всередині правих формувань? І відповідь зрозуміла: ні. Для нас неприйнятно приєднатися до фашистів, навіть у війні проти Путіна. У багатьох товаришів, які ухвалили таке рішення, були й інші можливості долучитися до боротьби, але вони обрали правих, бо ці групи пропонують кращий „соціальний пакет“ та іноді також обіцяють певну автономію для анархістів чи антифашистів. Що більше людей вступає до цих підрозділів, то більше ресурсів і реклами вони отримують і приваблюють більше новобранців, бо мають краще оснащення та соціальну підтримку, ніж інші військові структури. Це небезпечна спіраль, яка насправді підтримує зростання впливу правих сил у військовому середовищі українського суспільства нині.

На жаль, у міру продовження цього обговорення деякі товариші перейшли в режим заперечення і спробували применшити значення політичної організації „Азова“, „Правого сектора“ та інших фашистських військово-політичних угруповань. Якщо ми заперечуємо факт організації українських фашистів у цій війні, ми створюємо ситуацію, коли ігнорування їхньої сили може призвести до дуже серйозних наслідків для українських анархістів і антифашистів, коли російський режим буде знищено.

Не всі з нами згодні. Насправді, багато товаришів, які зараз перебувають в Україні, вважають, що підтримка має тривати, навіть якщо люди роблять помилки у своїх рішеннях в армії. Це створює складну ситуацію, в якій подальша робота сильно ускладнена через відсутність спільної перспективи. Для нас робота солідарності навколо війни в Україні має політичний характер і насамперед спрямована на підтримку прогресивних сил у цій війні, щоб після перемоги було більше свободи і рівності. Ми не підтримуємо всіх, не розглядаючи політичні цілі, що стоять за участю у війні.

Що більше людей гине і що більшої шкоди окупанти завдають українському суспільству, то більше ми розуміємо, як політика може відійти на другий план порівняно з організацією, оскільки люди готові йти на більші компроміси, щоб насправді розтрощити Путіна та його армію.

Що ж тепер робити?

У міру того, як труднощі наростають, а політичні дискусії не дають результатів, ми знаємо, як важливо не зупинятися на досягнутому. Відмовлятися від боротьби товаришів в Україні і говорити, що вона недостатньо блискуча для західного анархізму – це не наш шлях. Ми вважаємо, що підтримка та пожертвування мають тривати навіть перед обличчям критики. Ми залишаємося товаришами, навіть якщо сперечаємося один з одним з різних політичних питань.

Водночас нам важливо створювати структури, які включають цю критику в підтримку. Ми не хочемо вирішувати за весь анархістський рух, які саме групи і люди мають бути підтримані. Після озвучування всіх побоювань, ми вирішили створити диференціацію пожертвувань, щоб ви самі могли вирішити, кого підтримати. Відтепер пожертви з ключовим словом „Україна“ будуть використовуватися для підтримки лише тих товаришів, які не воюють у жодних підрозділах, пов’язаних з українськими фашистами чи неонацистами. Якщо ви хочете пожертвувати антифашистам і анархістам у правих загонах, незважаючи на всі протиріччя, просто напишіть це в примітці до пожертви.

Крім того, всі пожертви, надіслані нам, як і раніше, будуть спрямовані на допомогу тим, хто змушені були покинути Україну через війну. Ми продовжуватимемо працювати з Колективами Солідарності як з нашим основним партнером в Україні, незважаючи на деякі політичні розбіжності. Ми вважаємо, що такі складні та критичні ситуації, як війна, вимагають політичних перспектив для нашого руху. Тому ми розглядаємо критику як невід’ємну частину нашого руху. Але давайте не будемо змішувати критику і відтворення державної пропаганди з Москви. Ми також не повинні дозволяти критиці та сумнівам позбавляти нас здатності діяти.

Ми також хотіли б закликати наших товаришів продовжувати уважно слідкувати за тим, що відбувається у Східній Європі, бо політична боротьба там може визначити, який вигляд матиме вся Європа в найближчі десятиліття. І не забувайте донатити та залучати до цього людей, які вас оточують. Український народ зараз у змозі протистояти російському вторгненню завдяки масовій солідарності з усього світу, і анархістський рух є частиною цієї солідарності.

Допоки Кремль не згорить
Анархічний Чорний Хрест Дрезден


Russische Version

Политическое заявление, а также ретроспектива нашей работы по организации солидарности вокруг войны в Украине.

С первого дня вторжения российских войск в Украину мы работаем с друзьями на местах, а также с товарищами из Беларуси, России и Польши. Это стало возможным благодаря тысячам пожертвований от людей со всего мира, которые поняли важность международной солидарности в этот критический момент. И за это мы хотели бы поблагодарить всех, кто откликнулся на призывы и оказал помощь, не только деньгами, но и прямым действиям, логистикой и медиа работой.

Отчасти мы сами из этих мест, а отчасти мы просто очень связаны лично и политически с регионом, политическими событиями, людьми и их борьбой. Мы считаем себя анархистами. 

За почти девять месяцев организационной работы мы столкнулись с множеством различных проблем, которые определили нашу работу с товарищами в Украине, и мы хотели бы поделиться с вами некоторыми из них в качестве важной критической оценки того, что было достигнуто международным движением анархистской солидарности за это время. Мы знаем, что этот текст может быть использован некоторыми противниками поддержки анархистов в Украине для дискредитации движения. Но мы считаем, что устойчивая солидарность возможна только при условии противостояния вызовам, а не сокрытия фактов от товарищей ради удобной версии истории. Несмотря на всю критику, мы считаем, что поддержка анархистского движения в Украине является важной задачей для укрепления антиавторитарной части общества.

Наша жизнь полна противоречий и будет оставаться таковой до тех пор, пока существует эксплуатация, насилие, угнетение, империализм, капитализм, патриархат… Это означает, что в наших политических действиях есть противоречия, нет абсолютной истины в том, что мы делаем. Тем не менее, мы активны. Мы пытаемся осмыслить свои действия и упорядочить их для себя. Мы делали это много раз за последние 9 месяцев, когда было время. Мы чувствовали отчаяние, гнев, печаль, решительность. Нас критикуют за то, что мы делаем. Мы получили положительные отзывы о том, что мы делаем. Мы старались следить за политическими дебатами. И мы были отчасти положительно удивлены, потому что анархистское/антиавторитарное и левое движение было более открыто для перспектив из Украины. В то же время мы заметили, что в сети по-прежнему распространяется много российской пропаганды, и нарративы 2014 года все еще остаются актуальными. 40 лет антикоммунистической и антисоветской пропаганды в ФРГ, похоже, до сих пор приводят к тому, что когда немецкое правительство критикует Россию, некоторые левые рефлекторно вынуждены защищать ее. 

Благодаря связям, которые мы наладили за последние несколько лет с нашими товарищами в Украине, мы смогли быстро создать сеть солидарности. Разговоры в первые недели после вторжения сводились в основном к тому, чтобы получить вещи из длинного списка предметов первой необходимости и продвинуть работу солидарности дальше в надежде остановить продвижение России. Политические дебаты не состоялись, потому что у всех активистов, участвовавших в мобилизации, просто не было времени/энергии.

За последние 10 лет мы увидели и почувствовали, что значит, когда этот так называемый русский мир занимает все больше и больше места. Репрессии, пытки, преследования в России и Беларуси приводили к все новым волнам эмиграции активистов. Сотрудничество органов безопасности в этих странах еще больше ограничивало свободу передвижения. Самым последним примером стало подавление восстания в Беларуси с помощью России. И все же Украина оставалась местом, где люди находили убежище от репрессий, промежуточным пространством, где люди могли встречаться без виз и страха перед репрессиями с Востока и Запада. Теперь этому месту также угрожает российский империализм, пространство убежища больше не является безопасным местом, проекты и контексты разрушены, города разбомблены, люди убиты. „Русский мир“ продолжает распространяться. Поэтому для нас абсолютно ясно, что даже если мы, анархисты, отвергаем войну во имя государства, мы предоставляем людям право на самооборону.

У нас нет ни прагматического, ни интеллектуального отчуждения от войны. Мы не увязаем в геостратегических дискуссиях и не анализируем рулетку возможностей. Мы последовали за нашими друзьями и товарищами, которые просили нас о поддержке в подготовке к ожидаемому росту войны. Люди требуют выступить против войны, мы выступаем, но что это значит в реальности, люди понимают по-разному. Мы не будем требовать, чтобы люди, воюющие в Украине против России, сдались или согласились сдать оккупированные территории в рамках соглашений о прекращении огня. Это означало бы, что Путин достигнет того, чего он хочет. Поэтому эти требования не имеют для нас смысла. Мы также не считаем, что в Украине защищаются западные ценности, потому что эти предполагаемые ценности характеризуются капитализмом, расизмом, постколониализмом, эксплуатацией и многими другими аспектами. Для нас поддержка в этом контексте означает борьбу за освобождение от российского империализма. Речь идет о свободе, не о национализме, не о государстве, а о том, чтобы русский мир не распространялся на Украину.

Мы проводим работу по поддержке с 24 февраля 2022 года. Был призыв к пожертвованиям, доставке оборудования, лекарств, медикаментов, гуманитарной помощи, автомобилей, нескольких автоколонн. Мы доставляли людей, которые хотели оказать поддержку непосредственно в Украине. Было много внутренних дебатов по поводу развития, предложений, критики, переговоров. Все произошло чрезвычайно быстро. Вначале мы просто встречались каждый день, звонили по телефону, организовывались… 

Активисты в Украине готовились к войне, проводили семинары, обсуждали стратегии, взвешивали возможности действий. Было ясно, что люди будут оставаться и организовывать. Они будут бороться против „русского мира“, защищать свое сообщество.  Существует множество различных мотивов, которые движут людьми в такой момент. 

Операция „Солидарность“ была создана и работала на адреналине первых недель. Было сформировано антиавторитарное подразделение, объединившее активистов с разными взглядами со всего мира. Весной 2022 года этот антиавторитарный блок получил наибольшую поддержку. Это подразделение было организовано в рамках территориальной самообороны и отвечало за оборону Киевской области от наступающих российских войск. Однако, когда Москва объявила о выводе войск из региона, возникли серьезные проблемы с местным командованием, поскольку все больше людей были готовы идти на фронт и не получали такой возможности. Международные бойцы, присоединившиеся к подразделению, потеряли доступ к оружию и были просто „брошены“ на одну из территориальных баз самообороны, где им, помимо прочего, обещали вид на жительство и интеграцию в украинскую армию. Эти обещания были нарушены, и все иностранные бойцы покинули Территориальную самооборону, а украинские анархисты переехали в разные части страны, чтобы продолжить сопротивление против российского вторжения. Это ознаменовало конец антиавторитарного взвода и переход к нынешнему состоянию – небольшие группы анархистов и антифашистов теперь сражаются на разных участках фронта и участвуют в различных военных группах.

В рамках операции „Солидарность“ также было много проблем, дебатов, споров о направлении, сомнительного поведения и претензий на власть. В конце концов, инициатива была распущена, самопровозглашенный основатель украл 20 000 евро, а из оставшихся людей была сформирована инициатива „Коллективы солидарности“.

Ситуация внутри анархистского и антиавторитарного движения в Украине была проблематичной до войны, там были конфликты, как и везде, и разные люди не хотели иметь ничего общего друг с другом. С началом войны, с одной стороны, люди снова объединились, но, с другой стороны, некоторые явно не работали вместе в политическом плане. У многих активистов были предыдущие конфликты, которые были отложены на время. Но со временем эти противоречия стали всплывать на поверхность. 

Невозможно представить себе, в каких условиях люди организуются, обсуждают разногласия, пытаются разрешить конфликты во время войны. Люди в разных городах, которые раньше не работали вместе, пытались сделать это на онлайн-встречах. На сегодняшний день в инициативах участвуют многие активисты. Но часть также покинули их снова, перегорели, имеют другую направленность, устали от политических дебатов, которые усугубляют сложную ситуацию и работу, и по многим другим причинам.

Мы всегда участвовали в этих дебатах и старались привнести свою точку зрения. Для нас это тоже было очень утомительно, часто демотивировало и стоило нам много энергии, помимо наших реальных задач. Несколько раз мы были на грани. Но наша ответственность перед товарищами очень высока, и мы стараемся быть максимально прозрачными. На самом деле, никто из нас не мог даже представить себе кампанию по сбору средств такого масштаба. Поэтому нам приходится объясняться не только перед собой, но и перед всеми, кто последовал нашему призыву о пожертвованиях. И мы очень хотели и хотим укрепить, поддержать и сохранить жизнь украинского анархистского/антиавторитарного движения. 

Для нас было ясно, что мы поддерживаем всех: и тех, кто решил покинуть Украину, и тех, кто остается, будь то в Украине, России или Беларуси. Есть люди, которые хотят защищаться с оружием в руках от российского империализма. В то же время в Украине есть много людей, которые не хотят этого делать, но организуют и поддерживают себя в других местах, потому что они не хотят, не могут или им не разрешают покинуть страну. Для нас непонятно, почему в политических дебатах происходит противопоставление этих позиций.

Проблемы с распределением и учетом оборудования, а также вопрос „собственности“

В нашей анархистской идее коллективной организации перспектива была ясна – пожертвования и все оборудование, организованное на их основе, также должны быть коллективными. Однако реальность войны вырисовала иную картину. 

В первые несколько недель часть людей спрашивали нас, кто получит поддержку и как будет распределяться оборудование. Некоторые из анархистских товарищей очень четко сформулировали свои потребности и прислали список необходимого оборудования, другие были скромны и просили всего 1-2 предмета. В некоторых случаях, из-за отсутствия контактов в самой Украине, люди даже не знали о возможности получить поддержку от западных товарищей. Это также было связано с тем, что многие анархисты и антиавторитарные активисты в Украине решили ехать в одиночку или со своей небольшой группой. Некоторые из них уже находились на фронтовых территориях и были труднодоступны.

В общем, такая ситуация продолжалась несколько месяцев, пока продвижение России по многим направлениям не остановилось, и товарищи получили время для общения с организаторами инфраструктуры в Киеве/Львове и других городах.

Одной из первых дискуссий, начавшихся в апреле, стал вопрос различных групп на Западе о том, кто на самом деле несет ответственность за оборудование, отправленное в Украину. Должно ли оборудование стоимостью в десятки тысяч евро достаться отдельным людям, или организованные анархистские группы должны позаботиться о том, что кому достанется, чтобы иметь справедливое распределение ресурсов, а также обзор коллективной собственности, купленной на деньги анархистского сообщества. Эта дискуссия стала еще более сложной, потому что оборудование, привезенное в Украину, часто распределялось между различными частями украинской армии, что было проблематично для нас: мы хотели, чтобы эти ресурсы были в распоряжении украинского анархистского движения, а не украинского государства.

В итоге обсуждение принесло не так много результатов. Многие товарищи считали, что поддержка должна идти непосредственно солдатам, часто на том основании, что в противном случае они будут боятся за коллективную собственность. Еще одна проблема, возникшая в ходе обсуждения, – это динамика власти в войне. Многие активисты, не вступившие в военные формирования, видят себя в роли помощников, что во многих случаях напоминает простую благотворительную деятельность, которой сейчас занимаются многие западные НГО. Политическая сторона сопротивления войне часто смешивается с группами, которые отказываются от определенных политических принципов, таких как равенство и участие, в пользу быстрой и прагматичной работы. Кроме того, было трудно идти против структурной организации войны, т.е. против армии, потому что в ней точно нет независимых подразделений.

Из-за конфликтов внутри движения, описанных выше, также понятно, что было трудно создать инфраструктуру, достаточно стабильную, чтобы работать со всеми ресурсами, которые были переданы в Украину. В настоящее время, после всех этих месяцев организационной работы, ситуация стала лучше. 

Товарищам, которые окажутся в будущих конфликтах, требующих большого количества ресурсов, следует задуматься о важности вопроса коллективного владения и управления всеми этими ресурсами на антиавторитарной основе заранее.

Стоит отметить, что некоторые люди, получившие солидарность от анархистского движения, имели менталитет хомяка, пытаясь получить как можно больше оборудования, даже в ситуациях, когда оно было не нужно. Это отношение было не совсем понятным для нас, особенно в первый месяц вторжения. В целом, большая часть поддержки оказывалась на основе доверия – людям, которые сами не воюют, трудно понять, какое оборудование необходимо, тем более в ситуациях, когда жизнь человека находится под угрозой. Мы хотели бы иметь движение, в котором все честны и работают на равных. Но часто это не так, поэтому важно создавать структуры, которые не только основаны на доверии, но и затрудняют злоупотребление солидарностью в личных интересах. Формализация определенных процессов и подотчетность всех товарищей определенно помогли бы в таких ситуациях.

Кто где и с кем воюет?

Начнем с очень простой части – в целях безопасности мы не будем называть географические места расположения анархистских групп, которые в настоящее время воюют в Украине. Вы можете узнать, следя за некоторыми бойцами в социальных сетях, когда люди/группы размещали эту информацию. (К примеру в https://t.me/theblackheadquarter)

Для нас с самого начала войны было важно, к каким подразделениям присоединялись наши товарищи. В 2014 году, когда началась первая фаза войны, некоторые украинские антифашисты и анархисты решили присоединиться к добровольным боевым группам, организованным политическими организациями фашистов и неонацистов. В то время аргументация заключалась в том, что это был единственный способ отбить российские войска на Донбассе, поскольку там не было левых или анархистских добровольческих батальонов. Поэтому вопрос заключался в том, повторится ли эта динамика в 2022 году.

Конечно, с начала войны ситуация изменилась. Украинская армия пыталась ограничить политическую организацию и влияние ультраправых групп в армии. Здесь важно отметить, что это влияние традиционно преувеличивается сторонниками Путина. Стоит отметить, что на последних украинских выборах правые не извлекли политической выгоды из военных действий 2014 года. 

Но в то же время реальность остается реальностью. Фашисты гораздо лучше организованы в рядах украинской армии, чем левые или анархисты, которые традиционно избегают военной службы и держатся в стороне от государственных военных организаций. Поэтому, когда началось вторжение, многие товарищи оказались в ситуации, когда участие в войне против России в составе украинских вооруженных сил было возможно лишь в очень ограниченной степени без контакта с неонацистами. Это означает, что даже если вы занимаетесь местной территориальной самообороной, вы можете оказаться в одном отряде с фашистами, которые вступают в войну по разным причинам.

Попытки некоторых товарищей получить место в рядах вооруженных сил привели их в подразделения, напрямую связанные с украинскими фашистскими группировками. И мы говорим о таких группах, как „Правый сектор“ или других политических организациях. Для нас это очень проблематичная ситуация, потому что некоторые антифашисты и анархисты сейчас, так или иначе, становятся силами, которые поддерживают развитие ультраправой политики в Украине. Для фашистов в настоящее время не имеет особого значения вербовка только сочувствующих фашистам. Однако такие решения создают определенный дисбаланс в политическом представительстве в армии.

Эта ситуация послужила одним из первых сигналов тревоги для работы солидарности. Хотим ли мы поддерживать отдельных людей или небольшие группы, сражающиеся в войне внутри правых формирований? И ответ ясен: нет. Для нас неприемлемо присоединиться к фашистам, даже в войне против Путина. У многих товарищей, принявших такое решение, были и другие возможности присоединиться к борьбе, но они выбрали правых, потому что эти группы предлагают лучший „социальный пакет“ и иногда также обещают определенную автономию для анархистов или антифашистов. Чем больше людей вступает в эти подразделения, тем больше ресурсов и рекламы они получают и привлекают больше новобранцев, так как имеют лучшее оснащение и социальную поддержку, чем другие военные структуры. Это опасная спираль, которая на самом деле поддерживает рост влияния правых сил в военной среде украинского общества в настоящее время.

К сожалению, по мере продолжения обсуждения этого события некоторые товарищи перешли в режим отрицания и попытались преуменьшить значение политической организации „Азова“, „Правого сектора“ и других фашистских военно-политических группировок. Если мы отрицаем факт организации украинских фашистов в этой войне, мы создаем ситуацию, когда игнорирование их силы может привести к очень серьезным последствиям для украинских анархистов и антифашистов, когда российский режим будет уничтожен.

Не все с нами согласны. На самом деле, многие товарищи, которые сейчас находятся в Украине, считают, что поддержка должна продолжаться, даже если люди совершают ошибки в своих решениях в армии. Это создает сложную ситуацию, в которой дальнейшая работа сильно затруднена из-за отсутствия общей перспективы. Для нас работа солидарности вокруг войны в Украине носит политический характер и в первую очередь направлена на поддержку прогрессивных сил в этой войне, чтобы после победы людей было больше свободы и равенства. Мы не поддерживаем всех, не рассматривая политические цели, стоящие за участием в войне.

Чем больше людей погибает и чем больший ущерб оккупанты наносят украинскому обществу, тем больше мы понимаем, как политика может отойти на второй план по сравнению с организацией, поскольку люди готовы идти на большие компромиссы, чтобы на самом деле сокрушить Путина и его армии.

Что же теперь делать?

По мере того, как трудности нарастают, а политические дискуссии не дают результатов, мы знаем, как важно не останавливаться на достигнутом. Отказываться от борьбы товарищей в Украине и говорить, что она недостаточно блестящая для западного анархизма – это не наш путь. Мы считаем, что поддержка и пожертвования должны продолжаться даже перед лицом критики. Мы остаемся товарищами, даже если спорим друг с другом по разным политическим вопросам.

В то же время нам важно создавать структуры, которые включают эту критику в поддержку. Мы не хотим решать за все анархистское движение, какие именно группы и люди должны быть поддержаны. После озвучивания всех опасений, мы решили создать дифференциацию пожертвований, чтобы вы сами могли решить, кого поддержать. Отныне пожертвования с ключевым словом „Украина“ будут использоваться для поддержки только тех товарищей, которые не воюют ни в каких подразделениях, связанных с украинскими фашистами или неонацистами. Если вы хотите пожертвовать антифашистам и анархистам в правых отрядах, несмотря на все противоречия, просто напишите это в примечании к пожертвованию.

Кроме того, все пожертвования, присланные нам, как и раньше, будут направлены на помощь тем, кто вынужден был покинуть Украину из-за войны. Мы будем продолжать работать с коллективами солидарности как с нашим основным партнером в Украине, несмотря на некоторые политические разногласия. Мы считаем, что такие сложные и критические ситуации, как война, требуют политических перспектив для нашего движения. Поэтому мы рассматриваем критику как неотъемлемую часть нашего движения. Но давайте не будем смешивать критику и воспроизведение государственной пропаганды из Москвы. Мы также не должны позволять критике и сомнениям лишать нас способности действовать.

Мы также хотели бы призвать наших товарищей продолжать внимательно следить за тем, что происходит в Восточной Европе, потому что политическая борьба там может определить, как будет выглядеть вся Европа в ближайшие десятилетия. И не забывайте донатить и привлекать к этому окружающих вас людей. Украинский народ сейчас в состоянии противостоять российскому вторжению благодаря массовой солидарности со всего мира, и анархистское движение является частью этой солидарности.

Пока Кремль не сгорит
Анархический Черный Крест Дрезде

Schreibe einen Kommentar

Deine E-Mail-Adresse wird nicht veröffentlicht. Erforderliche Felder sind mit * markiert