25 Nov

A political and personal statement as well as a review of our solidarity work around the war in Ukraine so far.

The following text is a very much shortened version of this text.
The long version you can find as well in Ukrainian, Russian and German language.

Since the first day of the invasion of Ukraine by Russian troops, we have been working with friends on the ground as well as comrade from Belarus, Russia and Poland. This was made possible by thousands of donations from people around the world who understood the importance of international solidarity at this critical moment. And for this we would like to thank all those who responded to the calls and provided help, not only with money, but also with direct actions, logistics and media work.

We are partly from these places and partly we are just very connected personally and politically with the region, the political events, the people and their struggles. We see ourselves as anarchists. 

In almost nine months of organizing, we have had many different challenges that have shaped our work with fellow anarchists in Ukraine, and we would like to share some of these challenges with you as an important critical assessment of what has been achieved by the international anarchist solidarity movement during this time. We know that this text could be used by some opponents of supporting anarchists in Ukraine to discredit the movement. But we believe that sustainable solidarity work is only possible by overcoming challenges and not by hiding facts from comrades for a convenient version of history. Despite all the criticism, we believe that supporting the anarchist movement in Ukraine is a crucial goal to strengthen the anti-authoritarian part of society.

Some comrades, trying to get a place in the military ranks, directly joined units that are connected with Ukrainian fascist groups. And we are talking about groups like Right Sector or other political organizations. For us, this is an extremely problematic situation, because some antifascists and anarchists are now, in one way or another, becoming forces that support the development of far-right politics in Ukraine. For the fascists at the moment it is not really important to recruit only fascist sympathizers. However, such decisions create a certain imbalance in political representation within the army.

This situation has triggered one of the first warning signals for our solidarity. Do we want to support individuals or smaller groups fighting in the war within the right-wing formations? And the answer is clear: No. For us it is unacceptable to join the fascists, even in the war against Putin. Many of the comrades who made this decision had other possibilities to join the struggle, but they chose the right-wing because these groups offer the best “social package” and sometimes promise a certain autonomy for the anarchists or antifascists. The more people join these units, the more resources and publicity they receive and attract more recruits, as they have better equipment and social support than other military structures. This is a dangerous spiral that, at the moment, is actually supporting the growth of right-wing influence within the military efforts of Ukrainian society.

As the discussion evolved, some of the comrades unfortunately went into denial mode and tried to downplay the political organization of Azov, Right Sector and other fascist military-political groups. If we deny the fact that Ukrainian fascists are organizing in this war, we create a situation where ignoring their power can lead to very serious consequences for Ukrainian anarchists and antifascists once the Russian regime is destroyed.

Nevertheless, it is important for us to create structures that include this criticism in the support. We do not want to decide for the whole anarchist movement which groups and individuals exactly should be supported. Rather, after voicing all concerns, we have decided to create a differentiation of donations to ensure that you can decide for yourselves who you want to support. From now on, donations with the keyword “Ukraine” will be used to support only those companions who are not fighting in any units affiliated with Ukrainian fascists or neo-Nazis. If you want to donate for anti-fascists and anarchists in right-wing units despite all contradictions, just write it in the donation note.


Long English Version

Since the first day of the Russian invasion of Ukraine, we have been working with friends on the ground as well as comrades from Belarus, Russia and Poland. This has been made possible by thousands of donations from people around the world who have understood the importance of international solidarity at this critical moment. And for this we would like to thank all those who responded to the calls and provided help, not only with money, but also with direct actions, logistics and media work.

We are partly from these places and partly we are just very connected personally and politically with the region, the political events, the people and their struggles. We see ourselves as anarchists. 

In almost nine months of organizing, we have had many different challenges that have shaped our work with fellow anarchists in Ukraine, and we would like to share some of these challenges with you as an important critical assessment of what has been achieved by the international anarchist solidarity movement during this time. We know that this text could be used by some opponents of supporting anarchists in Ukraine to discredit the movement. But we believe that sustainable solidarity work is only possible by overcoming challenges and not by hiding facts from comrades for a convenient version of history. Despite all the criticism, we believe that the support of the anarchist movement in Ukraine is a crucial objective in order to strengthen the anti-authoritarian part of society.

Our life is full of contradictions and will remain so as long as there is exploitation, violence, oppression, imperialism, capitalism, patriarchy…. exists. That means in our political action there are contradictions, there is no absolute truth in what we do. Nevertheless, we are active. We try to reflect our actions and to legitimize them for ourselves. We have done that many times in the last 9 months when there was time. We have been desperate, angry, sad, determined. We’ve been criticized for what we do. We have received positive feedback for what we are doing. We have tried to follow the political debates. And partly we were positively surprised, because the anarchist/antiauthoritarian and left movement has shown itself more open to perspectives from Ukraine. At the same time, we noticed that a lot of Russian propaganda is still shared and narratives from 2014 are still held on to. 40 years of anti-communist and anti-Soviet propaganda in the Federal Republic of Germany seem to still lead to the fact that when the German government criticizes Russia, some leftists reflexively have to defend Russia. 

Because of the connections we have built up over the last few years with comrades in Ukraine, we were able to quickly build up a solidarity network. Talks in the first weeks after the invasion were mainly about getting things from the long list of necessities and pushing the solidarity work further in the hope of stopping the Russian advance. Political debates did not take place because all the activists involved in the mobilization simply did not have the time/energy.

In the last 10 years we have seen and felt what it means when this so-called Russian world takes more and more space. Repression, torture, persecution in Russia and Belarus led to new waves of emigration of activists. The cooperation of the security authorities in these countries restricted the freedom of movement even more. Most recently, the suppression of the uprising in Belarus with the help of Russia. At the same time, Ukraine remained a place where people found refuge from repression, an intermediate space where people could meet without visas and fear of repression from East and West. Now this place is also threatened by Russian imperialism, the space of refuge is no longer a safe place, projects and contexts destroyed, cities bombed, people killed. The “Russian world” continues to spread. For us it is therefore absolutely clear that even if we as anarchists reject the war in the name of a state, we grant people a right to self-defense. 

We have no pragmatic or intellectual distance to this war. We do not get bogged down in geostrategic discussions and analyze the roulette of possibilities. We have already followed our friends and comrades who have asked us for support in preparation for the expected expansion of the war. People demand to take a stand against the war, we do, but what that means in reality is very different for people. We would not demand that the people fighting in Ukraine against Russia should surrender or agree to give over the occupied territories in ceasefire agreements. That would mean in consequence that Putin achieves what he wants. Therefore, we do not understand these demands. We also do not think that Western values are being defended in Ukraine, because these supposed values are characterized by capitalism, racism, post-colonialism, exploitation and many other aspects. For us, support in this context means a struggle for liberation from Russian imperialism. It’s about freedom, it’s not about nationalism, about a state, it’s about the Russian world not spreading to Ukraine.

We have been doing support work since February 24, 2022. There was an appeal for donations, delivery of equipment, medicines, medical equipment, humanitarian aid, cars, several convoys. People who wanted to support on site were taken there. There were many internal debates about the development, suggestions, criticism, negotiations. Everything happened extremely quickly. In the beginning, we just met every day, made phone calls, organized … 

Activists in Ukraine had prepared for the war, made workshops, discussed strategies, weighed possibilities of action. It was clear that people will stay, organize. They will fight against the “Russian world”, defend their community.  There are many different motivations that move people in such a moment. 

Operation Solidarity was created and worked under the adrenaline of the first weeks. An anti-authoritarian unit was formed, in which activists with different perspectives from all over the world found each other.  In the spring of 2022, this anti-authoritarian unit received the greatest support. This unit was organized within the framework of territorial self-defense and was responsible for defending the Kiev region against advancing Russian forces. However, when Moscow announced its withdrawal from the region, serious problems arose with the local command, as more and more people were ready to go to the front and were not given this opportunity. International fighters who joined the unit lost access to weapons and were simply “deposited” in one of the bases of territorial self-defense, being promised, among other things, a residence permit and integration into the Ukrainian Army. These promises were broken, and all foreign fighters left the Territorial Self-Defense, while Ukrainian anarchists moved to different parts of the country to continue the resistance against the Russian invasion. This marked the end of anti-authoritarian unit and the transition to the current state of affairs – smaller groups of anarchists* and anti-fascists* are now fighting on different parts of the front lines and participating in various military groups. 

Within Operation Solidarity, there were also many problems, debates, disputes over direction, problematic behavior, and claims to power. Eventually the initiative disbanded, the self-proclaimed founder stole 20,000€, and the Solidarity Collectives initiative formed from the remaining people.

The situation within the anarchist and anti-authoritarian movement in Ukraine was problematic before the war, there were conflicts like probably everywhere and different people didn’t want to have anything to do with each other. With the beginning of the war, on the one hand people have reunited, but on the other hand others have explicitly not cooperated politically. Many activists had previous conflicts that were put aside for a while. But over time, these contradictions began to resurface. 

It is not really imaginable under what conditions people organize in war, discuss differences, try to solve conflicts. People, in different cities, who had not worked together before, tried to do that in online meetings. Activists have participated in the initiatives so far. But many have also left them again, are burned out, have a different focus, are tired of the political disputes that add to the difficult situation and work, and for many other reasons.

We have always been involved in these debates and tried to contribute our perspectives. For us, too, this was very exhausting, often demotivating and cost us a lot of energy, in addition to our actual tasks. We were on the verge of quitting several times. But our responsibility towards the donors is very high and we try to be as transparent as possible. In fact, none of us could even imagine a fundraising campaign on this scale. So we have to justify ourselves not only to ourselves, but to everyone who followed our call for donations. And we wanted and want so much to strengthen, support, keep alive the Ukrainian anarchist/anti-authoritarian movement. 

For us it was clear that we support everyone: those who decide to leave Ukraine and those who stay, whether in Ukraine, Russia or Belarus. There are people who want to defend themselves with a gun against Russian imperialism. At the same time, there are many people in Ukraine who do not want to do this, but organize and support themselves elsewhere, because they do not want to, cannot or are not allowed to leave the country. For us it is unclear why there is a playing out of these points of view in the political debates.

Challenge in the distribution and accounting of equipment as well as in the question of “ownership

In our anarchist vision of collective organizing, our perspective was clear – the donations and all the equipment organized from it should also be collective. The reality of war, however, painted a different picture. 

In the first few weeks, some of the comrades asked us who would get support and how the equipment would be distributed. Some of the anarchist comrades were very clear in their needs and sent a list of required equipment, while others were modest and did not ask for anything except 1-2 items. In some cases, due to lack of contacts in Ukraine itself, people did not even know about the possibilities of getting support from Western comrades. This was also related to the fact that many anarchists and anti-authoritarian activists in Ukraine decided to go alone or with their small group. Some of them were already in contested areas and were difficult to reach.

In general, the situation was like this for several months until the Russian advance in many directions stopped and the comrades got some time to talk to the organizers of the infrastructure in Kiev/Lviv and other cities.

One of the first discussions that began in April was the question of various groups in the West as to who was actually responsible for the equipment sent to Ukraine. Should the tens of thousands of euros worth of equipment go to individuals and that’s it, or should organized anarchist groups take care of what goes to whom in order to have a fair distribution of resources as well as an overview of the collective property bought with the anarchist community’s money. This discussion became even more complicated because the equipment brought to Ukraine was often allocated to different parts of the Ukrainian army, which was problematic for us because we wanted these resources to be available to the Ukrainian anarchist movement and not to the Ukrainian state.

In the end, the discussion did not bring so many results. Many comrades felt that the support should go directly to the militants, often on the grounds that otherwise they would be unsafe to use. Another problem that emerged from this discussion is the power dynamics of war. Many activists* who have not joined military formations see themselves in a supportive role that in many cases resembles simple charity work that many Western NGOs are currently doing. The political side of resistance to the war often blurs with groups that abandon certain political principles, such as equality and participation, in favor of quick and pragmatic work. In addition, it has been difficult to oppose the structural organization of the war, i.e., the army, precisely because there are no independent units.

Due to the conflicts within the movement described above, it is also understandable that it was difficult to create an infrastructure stable enough to work with all the resources that were handed over to Ukraine. At the moment, after all these months of organizing, the situation is better.

Comrades who might find themselves in future conflicts that require a large amount of resources should take into account the importance of the issue of collective ownership and management of all these resources on an anti-authoritarian basis.

It is worth noting that some of the people who received solidarity from the anarchist movement had a hoarder mentality, trying to get as much equipment as possible, even in situations where it was not needed. This attitude was not clear to us, especially in the first month of the invasion. In general, a lot of support was provided on the basis of trust – it is hard for people who are not fighting themselves to understand what equipment is needed, let alone in situations where the person’s life is in danger. We would like to have a movement where everyone is honest and works as equals. However, this is often not the case, so it is important to build structures that are not only based on trust, but also make it difficult to abuse solidarity work for personal interests. Formalizing certain processes as well as holding all comrades accountable would definitely help in such situations.

Who fights where with whom?

Let’s start with a very simple part – for security reasons we will not name the geographical locations of the anarchist groups currently fighting in Ukraine. You can find out by following some of the fighters on the social networks, if the people/groups have published this information. like blackheadquarter

For us, from the beginning of the war, it was important which units the comrades joined. In 2014, when the first phase of the war began, some Ukrainian antifascists and anarchists decided to join the voluntary fighting groups organized by the political organizations of fascists and neo-Nazis. At that time, the argumentation was that this was the only way to repel the Russian troops in the Donbass, since there were no leftist or anarchist volunteer battalions. So the question was whether this dynamic would be repeated in 2022.

Of course, the situation has changed since the beginning of the war. The Ukrainian army tried to limit the political organization and influence of the far-right groups within the military. It is important to point out here that this influence has traditionally been exaggerated by Putin supporters. We can note that the political right did not benefit from the 2014 war effort in the last Ukrainian elections. 

But at the same time, the reality remains. Fascists are much better organized in the ranks of the Ukrainian army than leftists or anarchists, who traditionally avoid military service and stay away from the state war effort. Thus, when the invasion began, many comrades found themselves in a situation where it was only possible to participate in the war against Russia within the Ukrainian military to a very limited extent without having contact with neo-Nazis. This means that even if you are in local territorial self-defense, you can end up in the same unit with local fascists who join the war for different reasons.

Some comrades attempts to get a place in the military ranks brought them directly to units directly connected with Ukrainian fascist groups. And we are talking about groups like Right Sector or other political organizations. For us, this is an extremely problematic situation, because some antifascists and anarchists are now, in one way or another, becoming forces that support the development of far-right politics in Ukraine. For the fascists at the moment it is not really important to recruit only fascist sympathizers as they need bigger number to grow military power. However, such decisions create a certain imbalance in political representation within the army.

This situation has triggered one of the first warning signals for our solidarity. Do we want to support individuals or smaller groups fighting in the war within the right-wing formations? And the answer is clear: No. For us it is unacceptable to join the fascists, even in the war against Putin. Many of the comrades who made this decision had other possibilities to join the struggle, but they chose the right-wing because these groups offer the best “social package” and sometimes promise a certain autonomy for the anarchists or antifascists. The more people join these units, the more resources and publicity they receive and attract more recruits, as they have better equipment and social support than other military structures. This is a dangerous spiral that is actually supporting the growth of right-wing influence within the military efforts of Ukrainian society at the moment.

Unfortunately, as the discussion about this development continued, some of the comrades went into denial mode and tried to downplay the political organization of Azov, Right Sector and other fascist military-political groups. If we deny the fact that Ukrainian fascists are organizing in this war, we create a situation where ignoring their power can lead to very serious consequences for Ukrainian anarchists and antifascists when the Russian regime is destroyed.

Not everyone agrees with us. In fact, many comrades who are in Ukraine right now believe that support should continue even if people make mistakes in their decisions within the military. This creates a complicated situation in which continued work is severely hampered by the lack of a common perspective. For us, the solidarity work around the war in Ukraine is political and primarily focused on supporting the progressive forces in this war so that there is more freedom and equality when people win. We do not support everyone without looking at the political goals behind involvement in the war.

The more people die and the more damage the invaders do to Ukrainian society, the more we understand how politics can take a back seat to organizing as people are willing to make greater compromises to actually crush Putin and his armies.

So what is to be done now?

As the challenges grow and the political discussions continue to fail, we know how important it is to keep going. Giving up on the struggle of comrades in Ukraine and saying that it is not shiny enough for Western anarchism is not our way. We believe that support and donations must continue even in the face of criticism. We remain companions even if we argue with each other on different political issues.

At the same time, it is important for us to create structures that include this criticism in the support. We do not want to decide for the entire anarchist movement which groups and individuals exactly should be supported. Rather, after voicing all concerns, we have decided to create a differentiation of donations to ensure that you can decide for yourselves who you want to support. From now on, donations with the keyword “Ukraine” will be used to support only those companions who are not fighting in any units affiliated with Ukrainian fascists or neo-Nazis. If you want to donate to anti-fascists and anarchists in right-wing units despite all contradictions, just write it in the donation note.

Apart from that, all donations sent to us will continue to be used for the comrades who had to leave Ukraine because of the war, as we did before. We will continue to cooperate with Solidarity Collectives as our main point of reference in Ukraine in solidarity work, despite some political differences. We believe that such complicated and critical situations as the war require political perspectives for our movement. Therefore, we see criticism as an essential part of our movement. But let’s not mix criticism and reproduction of the state propaganda from Moscow. We must also not allow criticism and doubt to make us unable to act. 

We would also like to call on our comrades to continue to follow closely what is happening in Eastern Europe, because the political struggles there could shape what the whole of Europe will look like in the coming decades. And don’t forget to donate and encourage people around you to donate. The Ukrainian people are now in a position to resist the Russian invasion, thanks to massive solidarity from all over the world, and the anarchist movement is part of that solidarity.

Until the Kremlin burns down
Anarchist Black Cross Dresden


Ukrainian Version

Політична заява, а також ретроспектива нашої роботи з організації солідарності навколо війни в Україні.

З першого дня вторгнення російських військ в Україну ми працюємо з друзями на місцях, а також з товаришами з Білорусі, Росії та Польщі. Це стало можливим завдяки тисячам пожертвувань від людей з усього світу, які зрозуміли важливість міжнародної солідарності в цей критичний момент. І за це ми хотіли б подякувати всім, хто відгукнулися на заклики і надали допомогу, не тільки грошима, а й прямою дією, логістикою  медіа роботою.

Частково ми самі з цих місць, а частково ми просто дуже пов’язані особисто та політично з регіоном, політичними подіями, людьми та їхньою боротьбою. Ми вважаємо себе анархістами.

За майже дев’ять місяців організаційної роботи ми зіткнулися з безліччю різноманітних проблем, які визначили нашу роботу з товаришами в Україні, і ми хотіли б поділитися з вами деякими з них як важливою критичною оцінкою того, чого було досягнуто міжнародним рухом анархістської солідарності за цей час. Ми знаємо, що цей текст може бути використаний деякими противниками підтримки анархістів в Україні для дискредитації руху. Але ми вважаємо, що стійка солідарність можлива лише за умови протистояння викликам, а не за приховування фактів від товаришів заради зручної версії історії. Попри всю критику, ми вважаємо, що підтримка анархістського руху в Україні є важливим завданням для зміцнення антиавторитарної частини суспільства.

Наше життя сповнене суперечностей і залишатиметься таким доти, доки існує експлуатація, насильство, пригноблення, імперіалізм, капіталізм, патріархат… Це означає, що в наших політичних діях є протиріччя, немає абсолютної істини в тому, що ми робимо. Тим не менш, ми активні. Ми намагаємося осмислити свої дії й упорядкувати їх для себе. Ми робили це багато разів за останні 9 місяців, коли мали час. Ми відчували відчай, гнів, сум, рішучість. Нас критикують за те, що ми робимо. Ми отримали позитивні відгуки про те, що ми робимо. Ми намагалися стежити за політичними дебатами. І ми були частково позитивно здивовані, тому що анархістський/антиавторитарний та лівий рухи показали себе більш відкритими для перспектив з України. Водночас ми помітили, що в мережі, як і раніше, поширюється багато російської пропаганди, і наративи 2014 року все ще залишаються актуальними. 40 років антикомуністичної та антирадянської пропаганди у ФРН, схоже, досі призводять до того, що коли німецький уряд критикує Росію, деякі ліві рефлекторно змушені захищати її. 

Завдяки зв’язкам, які ми налагодили за останні кілька років із нашими товаришками в Україні, ми змогли швидко створити мережу солідарності. Розмови в перші тижні після вторгнення зводилися здебільшого до того, щоб отримати речі з довгого списку предметів першої необхідності і просунути роботу солідарності далі в надії зупинити просування Росії. Політичні дебати не відбулися, тому що у всіх активісток, які брали участь у мобілізації, просто не було часу/енергії.

За останні 10 років ми побачили і відчули, що означає, коли цей так званий “русский мир” займає дедалі більше і більше місця. Репресії, тортури, переслідування в Росії та Білорусі призводили до все нових хвиль еміграції активістів. Співпраця органів безпеки в цих країнах ще більше обмежувала свободу пересування. Найостаннішим прикладом стало придушення повстання в Білорусі за допомогою Росії. І все ж Україна залишалася місцем, де люди знаходили притулок від репресій, проміжним простором, де люди могли зустрічатися без віз і страху перед репресіями зі Сходу та Заходу. Тепер цьому місцю також загрожує російський імперіалізм, простір притулку більше не є безпечним місцем, проєкти та контексти зруйновані, міста розбомблені, людей вбито. “русский мир” продовжує поширюватися. Тому для нас абсолютно ясно, що навіть якщо ми, анархісти, відкидаємо війну в ім’я держави, ми надаємо людям право на самооборону.

У нас немає ні прагматичного, ні інтелектуального відчуження від війни. Ми не грузнемо в геостратегічних дискусіях і не аналізуємо рулетку можливостей. Ми пішли за нашими друзями та товаришами, які просили нас про підтримку в підготовці до очікуваного розростання війни. Люди вимагають виступити проти війни, ми виступаємо, але що це означає в реальності, люди розуміють по-різному. Ми не будемо вимагати, щоб люди, які воюють в Україні проти Росії, здалися або погодилися здати окуповані території в рамках угод про припинення вогню. Це означало б, що Путін досягне того, чого він хоче. Тому ці вимоги не мають для нас сенсу. Ми також не вважаємо, що в Україні захищаються західні цінності, тому що ці ймовірні цінності характеризуються капіталізмом, расизмом, постколоніалізмом, експлуатацією та багатьма іншими аспектами. Для нас підтримка в цьому контексті означає боротьбу за звільнення від російського імперіалізму. Йдеться про свободу, не про націоналізм, не про державу, а про те, щоб русский мир не поширювався Україною.

Ми здійснюємо підтримку з 24 лютого 2022 року. Був заклик до пожертвувань, доставки обладнання, ліків, медикаментів, гуманітарної допомоги, автомобілів, кількох автоколон. Ми доставляли людей, які хотіли надати підтримку безпосередньо в Україні. Було багато внутрішніх дебатів з приводу розвитку, пропозицій, критики, переговорів. Усе відбулося надзвичайно швидко. Спочатку ми просто зустрічалися щодня, телефонували, організовувалися… 

Активісти в Україні готувалися до війни, проводили семінари, обговорювали стратегії, зважували можливості дій. Було ясно, що люди залишатимуться й організовуватимуться. Вони боротимуться проти “русского мира”, захищатимуть свою спільноту.  Існує безліч різних мотивів, які рухають людьми в такий момент. 

Операція “Солідарність” була створена і працювала на адреналіні перших тижнів. Було сформовано антиавторитарний підрозділ, який об’єднав активістів із різними поглядами з усього світу. Навесні 2022 року цей антиавторитарний блок отримав найбільшу підтримку. Цей підрозділ було організовано в рамках територіальної оборони, він відповідав за оборону Київської області від російських військ, що наступали. Однак, коли Москва оголосила про виведення військ з регіону, виникли серйозні проблеми з місцевим командуванням, оскільки дедалі більше людей були готові йти на фронт і не отримували такої можливості. Міжнародні бійці, які приєдналися до підрозділу, втратили доступ до зброї і були просто “кинуті” на одну з баз териториальної  оборони, де їм, окрім іншого, обіцяли посвідку на проживання та інтеграцію в українську армію. Ці обіцянки було порушено, і всі іноземні бійці покинули Територіальну оборону, а українські анархісти переїхали в різні частини країни, щоб продовжити опір російському вторгненню. Це означило кінець антиавторитарного взводу і перехід до нинішнього стану – невеликі групи анархістів і антифашистів тепер б’ються на різних ділянках фронту та беруть участь у різних військових групах.

У рамках операції “Солідарність” також було багато проблем, дебатів, суперечок про напрямок, сумнівної поведінки та претензій на владу. Зрештою, ініціативу розпустили, самопроголошений засновник вкрав 20 000 євро, а з тих, хто залишився, була сформована ініціатива “Колективи солідарності”.

Ситуація всередині анархістського й антиавторитарного руху в Україні була проблематичною до війни, там були конфлікти, як і скрізь, і різні люди не хотіли мати нічого спільного один з одним. З початком війни, з одного боку, люди знову об’єдналися, але, з іншого боку, деякі явно не працювали разом у політичному плані. У багатьох активістів були попередні конфлікти, які були відкладені на час. Але з часом ці протиріччя стали спливати на поверхню. 

Неможливо уявити собі, в яких умовах люди організовуються, обговорюють розбіжності, намагаються вирішити конфлікти під час війни. Люди в різних містах, які раніше не працювали разом, намагалися зробити це на онлайн-зустрічах. На сьогоднішній день в ініціативах бере участь багато активістів. Але частина також покинули їх знову, перегоріли, мають іншу спрямованість, втомилися від політичних дебатів, які поглиблюють складну ситуацію і роботу, та з багатьох інших причин.

Ми завжди брали участь у цих дебатах і намагалися привнести свою точку зору. Для нас це теж було дуже виснажливо, часто демотивувало та коштувало нам багато енергії, крім наших реальних завдань. Кілька разів ми були на межі. Але наша відповідальність перед товаришами дуже висока, і ми намагаємося бути максимально прозорими. Насправді, ніхто з нас не могли навіть уявити собі кампанію зі збору коштів такого масштабу. Тому нам доводиться пояснювати не тільки перед самими собою, а й перед усіма, хто дослухався до нашого заклику про пожертви. І ми дуже хотіли і хочемо зміцнити, підтримати та зберегти життя українського анархістського/антиавторитарного руху. 

Для нас було зрозумілим, що ми підтримуємо всіх: і тих, хто вирішили покинути Україну, і тих, хто залишається, чи то в Україні, чи то в Росії, чи то в Білорусі. Є люди, які хочуть захищатися зі зброєю в руках від російського імперіалізму. Водночас в Україні є багато людей, які не хочуть цього робити, але організовують і підтримують себе в інших місцях, тому що вони не хочуть, не можуть або їм не дозволяють покинути країну. Для нас незрозуміло, чому в політичних дебатах відбувається протиставлення цих позицій.

Проблеми з розподілом та обліком обладнання, а також питання “власності”

У нашій анархістській ідеї колективної організації перспектива була зрозуміла – пожертвування і все обладнання, організоване на їхній основі, також мають бути колективними. Однак реальність війни вималювала іншу картину. 

У перші кілька тижнів частина людей запитували нас, хто отримає підтримку і як буде розподілятися обладнання. Деякі з анархістських товаришів дуже чітко сформулювали свої потреби і надіслали список необхідного обладнання, інші були скромні і просили всього 1-2 предмети. У деяких випадках, через відсутність контактів у самій Україні, люди навіть не знали про можливість отримати підтримку від західних товаришів. Це також було пов’язано з тим, що багато анархістів і антиавторитарних активістів в Україні вирішили їхати поодинці або зі своєю невеликою групою. Деякі з них уже перебували на фронтових територіях і були важкодоступними.

Загалом, така ситуація тривала кілька місяців, доки просування Росії на багатьох напрямках не зупинилося, і товариші отримали час для спілкування з організаторами інфраструктури в Києві/Львові та інших містах.

Однією з перших дискусій, що розпочалися у квітні, стало питання різних груп на Заході про те, хто насправді несе відповідальність за обладнання, відправлене в Україну. Чи має обладнання вартістю в десятки тисяч євро дістатися окремим людям, чи організовані анархістські групи мають потурбуватися про те, що кому дістанеться, щоб мати справедливий розподіл ресурсів, а також огляд колективної власності, купленої на гроші анархістської спільноти. Ця дискусія стала ще складнішою, бо обладнання, привезене в Україну, часто розподілялося між різними частинами української армії, що було проблематично для нас: ми хотіли, щоб ці ресурси були в розпорядженні українського анархістського руху, а не української держави.

У підсумку обговорення принесло не так багато результатів. Багато товаришів вважали, що підтримка має йти безпосередньо солдатам, часто на тій підставі, що в іншому разі вони боятимуться за колективну власність. Ще одна проблема, що виникла під час обговорення, – це динаміка влади у війні. Багато активістів, які не вступили у військові формування, бачать себе в ролі помічників, що в багатьох випадках нагадує просту благодійну діяльність, якою зараз займаються багато західних НДО. Політичний бік опору війні часто змішується з групами, які відмовляються від певних політичних принципів, таких як рівність і участь, на користь швидкої та прагматичної роботи. Крім того, було важко йти проти структурної організації війни, тобто проти армії, бо в ній точно немає незалежних підрозділів.

Через конфлікти всередині руху, описані вище, також зрозуміло, що було важко створити інфраструктуру, достатньо стабільну, щоб працювати з усіма ресурсами, які було передано в Україну. Наразі, після всіх цих місяців організаційної роботи, ситуація стала кращою. 

Товаришам, які опиняться в майбутніх конфліктах, що потребуватимуть великої кількості ресурсів, слід замислитися над важливістю питання колективного володіння та управління всіма цими ресурсами на антиавторитарній основі заздалегідь.

Варто зазначити, що деякі люди, які отримали солідарність від анархістського руху, мали менталітет хом’яка, намагаючись отримати якомога більше обладнання, навіть у ситуаціях, коли воно було не потрібне. Це ставлення було не зовсім зрозумілим для нас, особливо в перший місяць вторгнення. Загалом, більша частина підтримки надавалася на основі довіри – людям, які самі не воюють, важко зрозуміти, яке обладнання потрібне, тим паче в ситуаціях, коли життя людини перебуває під загрозою. Ми хотіли б мати рух, у якому всі чесні та працюють на рівних. Але часто це не так, тому важливо створювати структури, які не тільки засновані на довірі, а й ускладнюють зловживання солідарністю в особистих інтересах. Формалізація певних процесів і підзвітність усіх товаришів безумовно допомогли б у таких ситуаціях.

Хто де і з ким воює?

Почнемо з дуже простої частини – з міркувань безпеки ми не називатимемо географічні місця розташування анархістських груп, які нині воюють в Україні. Ви можете дізнатися, стежачи за деякими бійцями в соціальних мережах, коли люди/групи розміщували цю інформацію. (Наприклад у https://t.me/theblackheadquarter)

Для нас із самого початку війни було важливо, до яких підрозділів приєднувалися наші товариші. У 2014 році, коли почалася перша фаза війни, деякі українські антифашисти та анархісти вирішили долучитися до добровільних бойових груп, організованих політичними організаціями фашистів та неонацистів. На той час аргументація полягала в тому, що це був єдиний спосіб відбити російські війська на Донбасі, оскільки там не було лівих чи анархістських добровольчих батальйонів. Тому питання полягало в тому, чи повториться ця динаміка у 2022 році.

Звісно, з початку війни ситуація змінилася. Українська армія намагалася обмежити політичну організацію та вплив ультраправих груп в армії. Тут важливо зазначити, що цей вплив традиційно перебільшується прихильниками Путіна. Варто зазначити, що на останніх українських виборах праві не отримали політичної вигоди з військових дій 2014 року. 

Але водночас реальність залишається реальністю. Фашисти набагато краще організовані в лавах української армії, ніж ліві чи анархісти, які традиційно уникають військової служби та тримаються осторонь державних військових організацій. Тому, коли почалося вторгнення, багато товаришів опинилися в ситуації, коли участь у війні проти Росії у складі українських збройних сил була можлива лише в дуже обмеженій мірі без контакту з неонацистами. Це означає, що навіть якщо ви у  місцевій Територіальній обороні, ви можете опинитися в одному загоні з фашистами, які вступають у війну з их причин.

Спроби деяких товаришів отримати місце в лавах збройних сил привели їх у підрозділи, безпосередньо пов’язані з українськими фашистськими угрупованнями. І ми говоримо про такі групи, як “Правий сектор” або інші політичні організації. Для нас це дуже проблематична ситуація, тому що деякі антифашисти й анархісти зараз, так чи інакше, стають силами, які підтримують розвиток ультраправої політики в Україні. Для фашистів наразі не має особливого значення вербування тільки тих, хто співчуває фашистам. Однак такі рішення створюють певний дисбаланс у політичному представництві в армії.

Ця ситуація стала одним із перших сигналів тривоги для роботи солідарності. Чи хочемо ми підтримувати окремих людей або невеликі групи, які борються у війні всередині правих формувань? І відповідь зрозуміла: ні. Для нас неприйнятно приєднатися до фашистів, навіть у війні проти Путіна. У багатьох товаришів, які ухвалили таке рішення, були й інші можливості долучитися до боротьби, але вони обрали правих, бо ці групи пропонують кращий “соціальний пакет” та іноді також обіцяють певну автономію для анархістів чи антифашистів. Що більше людей вступає до цих підрозділів, то більше ресурсів і реклами вони отримують і приваблюють більше новобранців, бо мають краще оснащення та соціальну підтримку, ніж інші військові структури. Це небезпечна спіраль, яка насправді підтримує зростання впливу правих сил у військовому середовищі українського суспільства нині.

На жаль, у міру продовження цього обговорення деякі товариші перейшли в режим заперечення і спробували применшити значення політичної організації “Азова”, “Правого сектора” та інших фашистських військово-політичних угруповань. Якщо ми заперечуємо факт організації українських фашистів у цій війні, ми створюємо ситуацію, коли ігнорування їхньої сили може призвести до дуже серйозних наслідків для українських анархістів і антифашистів, коли російський режим буде знищено.

Не всі з нами згодні. Насправді, багато товаришів, які зараз перебувають в Україні, вважають, що підтримка має тривати, навіть якщо люди роблять помилки у своїх рішеннях в армії. Це створює складну ситуацію, в якій подальша робота сильно ускладнена через відсутність спільної перспективи. Для нас робота солідарності навколо війни в Україні має політичний характер і насамперед спрямована на підтримку прогресивних сил у цій війні, щоб після перемоги було більше свободи і рівності. Ми не підтримуємо всіх, не розглядаючи політичні цілі, що стоять за участю у війні.

Що більше людей гине і що більшої шкоди окупанти завдають українському суспільству, то більше ми розуміємо, як політика може відійти на другий план порівняно з організацією, оскільки люди готові йти на більші компроміси, щоб насправді розтрощити Путіна та його армію.

Що ж тепер робити?

У міру того, як труднощі наростають, а політичні дискусії не дають результатів, ми знаємо, як важливо не зупинятися на досягнутому. Відмовлятися від боротьби товаришів в Україні і говорити, що вона недостатньо блискуча для західного анархізму – це не наш шлях. Ми вважаємо, що підтримка та пожертвування мають тривати навіть перед обличчям критики. Ми залишаємося товаришами, навіть якщо сперечаємося один з одним з різних політичних питань.

Водночас нам важливо створювати структури, які включають цю критику в підтримку. Ми не хочемо вирішувати за весь анархістський рух, які саме групи і люди мають бути підтримані. Після озвучування всіх побоювань, ми вирішили створити диференціацію пожертвувань, щоб ви самі могли вирішити, кого підтримати. Відтепер пожертви з ключовим словом “Україна” будуть використовуватися для підтримки лише тих товаришів, які не воюють у жодних підрозділах, пов’язаних з українськими фашистами чи неонацистами. Якщо ви хочете пожертвувати антифашистам і анархістам у правих загонах, незважаючи на всі протиріччя, просто напишіть це в примітці до пожертви.

Крім того, всі пожертви, надіслані нам, як і раніше, будуть спрямовані на допомогу тим, хто змушені були покинути Україну через війну. Ми продовжуватимемо працювати з Колективами Солідарності як з нашим основним партнером в Україні, незважаючи на деякі політичні розбіжності. Ми вважаємо, що такі складні та критичні ситуації, як війна, вимагають політичних перспектив для нашого руху. Тому ми розглядаємо критику як невід’ємну частину нашого руху. Але давайте не будемо змішувати критику і відтворення державної пропаганди з Москви. Ми також не повинні дозволяти критиці та сумнівам позбавляти нас здатності діяти.

Ми також хотіли б закликати наших товаришів продовжувати уважно слідкувати за тим, що відбувається у Східній Європі, бо політична боротьба там може визначити, який вигляд матиме вся Європа в найближчі десятиліття. І не забувайте донатити та залучати до цього людей, які вас оточують. Український народ зараз у змозі протистояти російському вторгненню завдяки масовій солідарності з усього світу, і анархістський рух є частиною цієї солідарності.

Допоки Кремль не згорить
Анархічний Чорний Хрест Дрезден


Russian Version

Политическое заявление, а также ретроспектива нашей работы по организации солидарности вокруг войны в Украине.

С первого дня вторжения российских войск в Украину мы работаем с друзьями на местах, а также с товарищами из Беларуси, России и Польши. Это стало возможным благодаря тысячам пожертвований от людей со всего мира, которые поняли важность международной солидарности в этот критический момент. И за это мы хотели бы поблагодарить всех, кто откликнулся на призывы и оказал помощь, не только деньгами, но и прямым действиям, логистикой и медиа работой.

Отчасти мы сами из этих мест, а отчасти мы просто очень связаны лично и политически с регионом, политическими событиями, людьми и их борьбой. Мы считаем себя анархистами. 

За почти девять месяцев организационной работы мы столкнулись с множеством различных проблем, которые определили нашу работу с товарищами в Украине, и мы хотели бы поделиться с вами некоторыми из них в качестве важной критической оценки того, что было достигнуто международным движением анархистской солидарности за это время. Мы знаем, что этот текст может быть использован некоторыми противниками поддержки анархистов в Украине для дискредитации движения. Но мы считаем, что устойчивая солидарность возможна только при условии противостояния вызовам, а не сокрытия фактов от товарищей ради удобной версии истории. Несмотря на всю критику, мы считаем, что поддержка анархистского движения в Украине является важной задачей для укрепления антиавторитарной части общества.

Наша жизнь полна противоречий и будет оставаться таковой до тех пор, пока существует эксплуатация, насилие, угнетение, империализм, капитализм, патриархат… Это означает, что в наших политических действиях есть противоречия, нет абсолютной истины в том, что мы делаем. Тем не менее, мы активны. Мы пытаемся осмыслить свои действия и упорядочить их для себя. Мы делали это много раз за последние 9 месяцев, когда было время. Мы чувствовали отчаяние, гнев, печаль, решительность. Нас критикуют за то, что мы делаем. Мы получили положительные отзывы о том, что мы делаем. Мы старались следить за политическими дебатами. И мы были отчасти положительно удивлены, потому что анархистское/антиавторитарное и левое движение было более открыто для перспектив из Украины. В то же время мы заметили, что в сети по-прежнему распространяется много российской пропаганды, и нарративы 2014 года все еще остаются актуальными. 40 лет антикоммунистической и антисоветской пропаганды в ФРГ, похоже, до сих пор приводят к тому, что когда немецкое правительство критикует Россию, некоторые левые рефлекторно вынуждены защищать ее. 

Благодаря связям, которые мы наладили за последние несколько лет с нашими товарищами в Украине, мы смогли быстро создать сеть солидарности. Разговоры в первые недели после вторжения сводились в основном к тому, чтобы получить вещи из длинного списка предметов первой необходимости и продвинуть работу солидарности дальше в надежде остановить продвижение России. Политические дебаты не состоялись, потому что у всех активистов, участвовавших в мобилизации, просто не было времени/энергии.

За последние 10 лет мы увидели и почувствовали, что значит, когда этот так называемый русский мир занимает все больше и больше места. Репрессии, пытки, преследования в России и Беларуси приводили к все новым волнам эмиграции активистов. Сотрудничество органов безопасности в этих странах еще больше ограничивало свободу передвижения. Самым последним примером стало подавление восстания в Беларуси с помощью России. И все же Украина оставалась местом, где люди находили убежище от репрессий, промежуточным пространством, где люди могли встречаться без виз и страха перед репрессиями с Востока и Запада. Теперь этому месту также угрожает российский империализм, пространство убежища больше не является безопасным местом, проекты и контексты разрушены, города разбомблены, люди убиты. “Русский мир” продолжает распространяться. Поэтому для нас абсолютно ясно, что даже если мы, анархисты, отвергаем войну во имя государства, мы предоставляем людям право на самооборону.

У нас нет ни прагматического, ни интеллектуального отчуждения от войны. Мы не увязаем в геостратегических дискуссиях и не анализируем рулетку возможностей. Мы последовали за нашими друзьями и товарищами, которые просили нас о поддержке в подготовке к ожидаемому росту войны. Люди требуют выступить против войны, мы выступаем, но что это значит в реальности, люди понимают по-разному. Мы не будем требовать, чтобы люди, воюющие в Украине против России, сдались или согласились сдать оккупированные территории в рамках соглашений о прекращении огня. Это означало бы, что Путин достигнет того, чего он хочет. Поэтому эти требования не имеют для нас смысла. Мы также не считаем, что в Украине защищаются западные ценности, потому что эти предполагаемые ценности характеризуются капитализмом, расизмом, постколониализмом, эксплуатацией и многими другими аспектами. Для нас поддержка в этом контексте означает борьбу за освобождение от российского империализма. Речь идет о свободе, не о национализме, не о государстве, а о том, чтобы русский мир не распространялся на Украину.

Мы проводим работу по поддержке с 24 февраля 2022 года. Был призыв к пожертвованиям, доставке оборудования, лекарств, медикаментов, гуманитарной помощи, автомобилей, нескольких автоколонн. Мы доставляли людей, которые хотели оказать поддержку непосредственно в Украине. Было много внутренних дебатов по поводу развития, предложений, критики, переговоров. Все произошло чрезвычайно быстро. Вначале мы просто встречались каждый день, звонили по телефону, организовывались… 

Активисты в Украине готовились к войне, проводили семинары, обсуждали стратегии, взвешивали возможности действий. Было ясно, что люди будут оставаться и организовывать. Они будут бороться против “русского мира”, защищать свое сообщество.  Существует множество различных мотивов, которые движут людьми в такой момент. 

Операция “Солидарность” была создана и работала на адреналине первых недель. Было сформировано антиавторитарное подразделение, объединившее активистов с разными взглядами со всего мира. Весной 2022 года этот антиавторитарный блок получил наибольшую поддержку. Это подразделение было организовано в рамках территориальной самообороны и отвечало за оборону Киевской области от наступающих российских войск. Однако, когда Москва объявила о выводе войск из региона, возникли серьезные проблемы с местным командованием, поскольку все больше людей были готовы идти на фронт и не получали такой возможности. Международные бойцы, присоединившиеся к подразделению, потеряли доступ к оружию и были просто “брошены” на одну из территориальных баз самообороны, где им, помимо прочего, обещали вид на жительство и интеграцию в украинскую армию. Эти обещания были нарушены, и все иностранные бойцы покинули Территориальную самооборону, а украинские анархисты переехали в разные части страны, чтобы продолжить сопротивление против российского вторжения. Это ознаменовало конец антиавторитарного взвода и переход к нынешнему состоянию – небольшие группы анархистов и антифашистов теперь сражаются на разных участках фронта и участвуют в различных военных группах.

В рамках операции “Солидарность” также было много проблем, дебатов, споров о направлении, сомнительного поведения и претензий на власть. В конце концов, инициатива была распущена, самопровозглашенный основатель украл 20 000 евро, а из оставшихся людей была сформирована инициатива “Коллективы солидарности”.

Ситуация внутри анархистского и антиавторитарного движения в Украине была проблематичной до войны, там были конфликты, как и везде, и разные люди не хотели иметь ничего общего друг с другом. С началом войны, с одной стороны, люди снова объединились, но, с другой стороны, некоторые явно не работали вместе в политическом плане. У многих активистов были предыдущие конфликты, которые были отложены на время. Но со временем эти противоречия стали всплывать на поверхность. 

Невозможно представить себе, в каких условиях люди организуются, обсуждают разногласия, пытаются разрешить конфликты во время войны. Люди в разных городах, которые раньше не работали вместе, пытались сделать это на онлайн-встречах. На сегодняшний день в инициативах участвуют многие активисты. Но часть также покинули их снова, перегорели, имеют другую направленность, устали от политических дебатов, которые усугубляют сложную ситуацию и работу, и по многим другим причинам.

Мы всегда участвовали в этих дебатах и старались привнести свою точку зрения. Для нас это тоже было очень утомительно, часто демотивировало и стоило нам много энергии, помимо наших реальных задач. Несколько раз мы были на грани. Но наша ответственность перед товарищами очень высока, и мы стараемся быть максимально прозрачными. На самом деле, никто из нас не мог даже представить себе кампанию по сбору средств такого масштаба. Поэтому нам приходится объясняться не только перед собой, но и перед всеми, кто последовал нашему призыву о пожертвованиях. И мы очень хотели и хотим укрепить, поддержать и сохранить жизнь украинского анархистского/антиавторитарного движения. 

Для нас было ясно, что мы поддерживаем всех: и тех, кто решил покинуть Украину, и тех, кто остается, будь то в Украине, России или Беларуси. Есть люди, которые хотят защищаться с оружием в руках от российского империализма. В то же время в Украине есть много людей, которые не хотят этого делать, но организуют и поддерживают себя в других местах, потому что они не хотят, не могут или им не разрешают покинуть страну. Для нас непонятно, почему в политических дебатах происходит противопоставление этих позиций.

Проблемы с распределением и учетом оборудования, а также вопрос “собственности”

В нашей анархистской идее коллективной организации перспектива была ясна – пожертвования и все оборудование, организованное на их основе, также должны быть коллективными. Однако реальность войны вырисовала иную картину. 

В первые несколько недель часть людей спрашивали нас, кто получит поддержку и как будет распределяться оборудование. Некоторые из анархистских товарищей очень четко сформулировали свои потребности и прислали список необходимого оборудования, другие были скромны и просили всего 1-2 предмета. В некоторых случаях, из-за отсутствия контактов в самой Украине, люди даже не знали о возможности получить поддержку от западных товарищей. Это также было связано с тем, что многие анархисты и антиавторитарные активисты в Украине решили ехать в одиночку или со своей небольшой группой. Некоторые из них уже находились на фронтовых территориях и были труднодоступны.

В общем, такая ситуация продолжалась несколько месяцев, пока продвижение России по многим направлениям не остановилось, и товарищи получили время для общения с организаторами инфраструктуры в Киеве/Львове и других городах.

Одной из первых дискуссий, начавшихся в апреле, стал вопрос различных групп на Западе о том, кто на самом деле несет ответственность за оборудование, отправленное в Украину. Должно ли оборудование стоимостью в десятки тысяч евро достаться отдельным людям, или организованные анархистские группы должны позаботиться о том, что кому достанется, чтобы иметь справедливое распределение ресурсов, а также обзор коллективной собственности, купленной на деньги анархистского сообщества. Эта дискуссия стала еще более сложной, потому что оборудование, привезенное в Украину, часто распределялось между различными частями украинской армии, что было проблематично для нас: мы хотели, чтобы эти ресурсы были в распоряжении украинского анархистского движения, а не украинского государства.

В итоге обсуждение принесло не так много результатов. Многие товарищи считали, что поддержка должна идти непосредственно солдатам, часто на том основании, что в противном случае они будут боятся за коллективную собственность. Еще одна проблема, возникшая в ходе обсуждения, – это динамика власти в войне. Многие активисты, не вступившие в военные формирования, видят себя в роли помощников, что во многих случаях напоминает простую благотворительную деятельность, которой сейчас занимаются многие западные НГО. Политическая сторона сопротивления войне часто смешивается с группами, которые отказываются от определенных политических принципов, таких как равенство и участие, в пользу быстрой и прагматичной работы. Кроме того, было трудно идти против структурной организации войны, т.е. против армии, потому что в ней точно нет независимых подразделений.

Из-за конфликтов внутри движения, описанных выше, также понятно, что было трудно создать инфраструктуру, достаточно стабильную, чтобы работать со всеми ресурсами, которые были переданы в Украину. В настоящее время, после всех этих месяцев организационной работы, ситуация стала лучше. 

Товарищам, которые окажутся в будущих конфликтах, требующих большого количества ресурсов, следует задуматься о важности вопроса коллективного владения и управления всеми этими ресурсами на антиавторитарной основе заранее.

Стоит отметить, что некоторые люди, получившие солидарность от анархистского движения, имели менталитет хомяка, пытаясь получить как можно больше оборудования, даже в ситуациях, когда оно было не нужно. Это отношение было не совсем понятным для нас, особенно в первый месяц вторжения. В целом, большая часть поддержки оказывалась на основе доверия – людям, которые сами не воюют, трудно понять, какое оборудование необходимо, тем более в ситуациях, когда жизнь человека находится под угрозой. Мы хотели бы иметь движение, в котором все честны и работают на равных. Но часто это не так, поэтому важно создавать структуры, которые не только основаны на доверии, но и затрудняют злоупотребление солидарностью в личных интересах. Формализация определенных процессов и подотчетность всех товарищей определенно помогли бы в таких ситуациях.

Кто где и с кем воюет?

Начнем с очень простой части – в целях безопасности мы не будем называть географические места расположения анархистских групп, которые в настоящее время воюют в Украине. Вы можете узнать, следя за некоторыми бойцами в социальных сетях, когда люди/группы размещали эту информацию. (К примеру в https://t.me/theblackheadquarter)

Для нас с самого начала войны было важно, к каким подразделениям присоединялись наши товарищи. В 2014 году, когда началась первая фаза войны, некоторые украинские антифашисты и анархисты решили присоединиться к добровольным боевым группам, организованным политическими организациями фашистов и неонацистов. В то время аргументация заключалась в том, что это был единственный способ отбить российские войска на Донбассе, поскольку там не было левых или анархистских добровольческих батальонов. Поэтому вопрос заключался в том, повторится ли эта динамика в 2022 году.

Конечно, с начала войны ситуация изменилась. Украинская армия пыталась ограничить политическую организацию и влияние ультраправых групп в армии. Здесь важно отметить, что это влияние традиционно преувеличивается сторонниками Путина. Стоит отметить, что на последних украинских выборах правые не извлекли политической выгоды из военных действий 2014 года. 

Но в то же время реальность остается реальностью. Фашисты гораздо лучше организованы в рядах украинской армии, чем левые или анархисты, которые традиционно избегают военной службы и держатся в стороне от государственных военных организаций. Поэтому, когда началось вторжение, многие товарищи оказались в ситуации, когда участие в войне против России в составе украинских вооруженных сил было возможно лишь в очень ограниченной степени без контакта с неонацистами. Это означает, что даже если вы занимаетесь местной территориальной самообороной, вы можете оказаться в одном отряде с фашистами, которые вступают в войну по разным причинам.

Попытки некоторых товарищей получить место в рядах вооруженных сил привели их в подразделения, напрямую связанные с украинскими фашистскими группировками. И мы говорим о таких группах, как “Правый сектор” или других политических организациях. Для нас это очень проблематичная ситуация, потому что некоторые антифашисты и анархисты сейчас, так или иначе, становятся силами, которые поддерживают развитие ультраправой политики в Украине. Для фашистов в настоящее время не имеет особого значения вербовка только сочувствующих фашистам. Однако такие решения создают определенный дисбаланс в политическом представительстве в армии.

Эта ситуация послужила одним из первых сигналов тревоги для работы солидарности. Хотим ли мы поддерживать отдельных людей или небольшие группы, сражающиеся в войне внутри правых формирований? И ответ ясен: нет. Для нас неприемлемо присоединиться к фашистам, даже в войне против Путина. У многих товарищей, принявших такое решение, были и другие возможности присоединиться к борьбе, но они выбрали правых, потому что эти группы предлагают лучший “социальный пакет” и иногда также обещают определенную автономию для анархистов или антифашистов. Чем больше людей вступает в эти подразделения, тем больше ресурсов и рекламы они получают и привлекают больше новобранцев, так как имеют лучшее оснащение и социальную поддержку, чем другие военные структуры. Это опасная спираль, которая на самом деле поддерживает рост влияния правых сил в военной среде украинского общества в настоящее время.

К сожалению, по мере продолжения обсуждения этого события некоторые товарищи перешли в режим отрицания и попытались преуменьшить значение политической организации “Азова”, “Правого сектора” и других фашистских военно-политических группировок. Если мы отрицаем факт организации украинских фашистов в этой войне, мы создаем ситуацию, когда игнорирование их силы может привести к очень серьезным последствиям для украинских анархистов и антифашистов, когда российский режим будет уничтожен.

Не все с нами согласны. На самом деле, многие товарищи, которые сейчас находятся в Украине, считают, что поддержка должна продолжаться, даже если люди совершают ошибки в своих решениях в армии. Это создает сложную ситуацию, в которой дальнейшая работа сильно затруднена из-за отсутствия общей перспективы. Для нас работа солидарности вокруг войны в Украине носит политический характер и в первую очередь направлена на поддержку прогрессивных сил в этой войне, чтобы после победы людей было больше свободы и равенства. Мы не поддерживаем всех, не рассматривая политические цели, стоящие за участием в войне.

Чем больше людей погибает и чем больший ущерб оккупанты наносят украинскому обществу, тем больше мы понимаем, как политика может отойти на второй план по сравнению с организацией, поскольку люди готовы идти на большие компромиссы, чтобы на самом деле сокрушить Путина и его армии.

Что же теперь делать?

По мере того, как трудности нарастают, а политические дискуссии не дают результатов, мы знаем, как важно не останавливаться на достигнутом. Отказываться от борьбы товарищей в Украине и говорить, что она недостаточно блестящая для западного анархизма – это не наш путь. Мы считаем, что поддержка и пожертвования должны продолжаться даже перед лицом критики. Мы остаемся товарищами, даже если спорим друг с другом по разным политическим вопросам.

В то же время нам важно создавать структуры, которые включают эту критику в поддержку. Мы не хотим решать за все анархистское движение, какие именно группы и люди должны быть поддержаны. После озвучивания всех опасений, мы решили создать дифференциацию пожертвований, чтобы вы сами могли решить, кого поддержать. Отныне пожертвования с ключевым словом “Украина” будут использоваться для поддержки только тех товарищей, которые не воюют ни в каких подразделениях, связанных с украинскими фашистами или неонацистами. Если вы хотите пожертвовать антифашистам и анархистам в правых отрядах, несмотря на все противоречия, просто напишите это в примечании к пожертвованию.

Кроме того, все пожертвования, присланные нам, как и раньше, будут направлены на помощь тем, кто вынужден был покинуть Украину из-за войны. Мы будем продолжать работать с коллективами солидарности как с нашим основным партнером в Украине, несмотря на некоторые политические разногласия. Мы считаем, что такие сложные и критические ситуации, как война, требуют политических перспектив для нашего движения. Поэтому мы рассматриваем критику как неотъемлемую часть нашего движения. Но давайте не будем смешивать критику и воспроизведение государственной пропаганды из Москвы. Мы также не должны позволять критике и сомнениям лишать нас способности действовать.

Мы также хотели бы призвать наших товарищей продолжать внимательно следить за тем, что происходит в Восточной Европе, потому что политическая борьба там может определить, как будет выглядеть вся Европа в ближайшие десятилетия. И не забывайте донатить и привлекать к этому окружающих вас людей. Украинский народ сейчас в состоянии противостоять российскому вторжению благодаря массовой солидарности со всего мира, и анархистское движение является частью этой солидарности.

Пока Кремль не сгорит
Анархический Черный Крест Дрезден

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *